Бути чи не бути: Данія сперечається про паранджу
31 січня 2010 р.
Гаряча суперечка про паранджу в Данії припала на кінець літа минулого року. Правлячі консерватори почали дискусію зі своїми партнерами по коаліції, правими лібералами, й заснували відповідну комісію. Згідно з недавно оприлюдненою доповіддю, лише небагато жінок у Данії носять паранджу. Олії у вогонь підливає той факт, що це дослідження давно було відоме уряду в Копенгагені, але його оприлюднили лише зараз.
А чи є проблема?
Мабуть, є небагато випадків, коли Насер Хадер, перший в історії датського парламенту депутат-мусульманин, і голова право-популістської Датської народної партії Пія Кйерсгорд були однієї думки. «Це дослідження не варто паперу, на якому воно надруковано», - каже Хадер. Схожа думка і в Пії Кйерсгорд: «Це робота наївних хіпі».
Згідно з дослідженням, в усій Данії паранджу носять лише від 150 до 200 жінок. Це менше, ніж 0,2 відсотка мусульман, які живуть у скандинавській країні. На тлі таких цифр чимало датчан знизують плечима. «Це стосується такої незначної кількості людей. Нам варто витрачати час на більш важливі речі», - каже один перехожий на вулицях Копенгагена. Інший додає: «Звичайно, паранджу може носити хто хоче. Я часто буваю в районі Копенгагена, де живуть багато іноземців, але навіть там я дуже рідко бачу жінок у паранджі. В чому проблема? Мені ця дискусія байдужа».
Дехто бачить у цьому спробу правих політиків заробити очки за рахунок мусульман: «Це дискусія про цінності, боротьба культур. Паранджа – це символ ісламської культури, й багато хто боїться, що скоро в цій країні пануватимуть мусульмани. Вони поширюють страх, от і все».
Принципова справа
Дещо іншої думки 21-річна Імам. Вона носить паранджу й відчуває на собі, що датчани тримаються від неї на відстані: «Як правило, люди дивляться на мене, але нічого не кажуть. Інколи бувають зневажливі висловлювання, інколи до мене звертаються і питають, чому я ношу паранджу».
Імам походить з мусульманської родини, але народилася і живе в Данії. Вона добре розмовляє датською мовою: «Ніхто мене не примушує. Ніхто в моїй родині не носить паранджу. Я сама вирішила для себе, бо це важливо для мене і моєї віри. Всі, кого я знаю, і хто носить паранджу, думають так само».
Але Насер Хадер, речник датських консерваторів з питань інтеграції, не вірить у це. Паранджа для нього – це «мобільна тюрма» - антидемократичний, анти-жіночий і радикальний ісламський символ. Тобто саме не релігійний, а політичний символ, – каже Хадер.
Схожі слова можна почути від Пії Кйерсгорд. Лідер правих популістів не зважає на дослідження, для неї це принципова справа. «Скільки б не було їх насправді: кожна жінка в паранджі – це забагато. Дивно, що ми взагалі про це говоримо. Паранджа – це прояв ісламізації нашої країни, і з цим ми повинні боротися», - каже жінка-політик.
Прем’єр за відкрите суспільство
Але ні Хадер, ні Кйерсгорд не є датським урядом. Досі право-ліберальна партія прем’єр-міністра Данії Ларса Локке Расмуссена була проти загальної заборони носити паранджу. Не в останню чергу тому, що це було б порушенням Конституції. Але з іншого боку, недавно Расмуссен заявив:
«Я хотів би бачити суспільство, в якому люди відкриті й не зашорені, в якому видно, з ким спілкуєшся. Це цінності, які мені важливі, та які я, на мою думку, поділяю з переважною більшістю населення».
Отже, чи в Данії таки заборонять носити паранджу? Це питання залишається відкритим. У будь-якому разі, здається, що ця тема більше цікавить політиків, ніж народ, який вони представляють.
Автор: Марк-Крістоф Вагнер / Роман Гончаренко
Редактор: Леся Юрченко