Газета безпритульних
19 січня 2009 р.
Зупинка метро на Марієнплатц у центрі Мюнхена. Люди рухаються вверх чи вниз по ескалатору, поспішаючи у своїх справах. Біля однієї колони стоїть худий чолов’яга із сивим волоссям. Вбраний він чомусь одночасно аж у дві трохи пошарпані куртки – одна поверх іншої. В руках у нього стос газет.
«Мене звати Тібор Адамець, мені 71 рік, і я вже 15 років продаю вуличні газети. Я працюю майже щодня по десять годин. Улітку навіть ще довше. Коли літнього вечора після роботи люди йдуть у кнайпи, то тут можна продати багато газет».
Бодай якийсь заробіток
50 років тому Тібор приїхав до Німеччини зі Словаччини. Він працював телевізійним техніком, але у 56 років втратив роботу. Тоді він і почув про можливість працювати у газеті безпритульних:
«Я ще ніколи не був у соціальному відділі і навіть не хочу туди звертатися. Поки я ще можу працювати, я робитиму це, і мені все одно, як довго це ще триватиме».
Молода жінка підходить до літнього чоловіка і купує в нього газету. Примірник коштує 1,80 євро. Жінка дає два, каже: решти не треба.
«Я купую цю газету час від часу. Гадаю, дуже добре, що такі люди, в яких не дуже склалося життя, можуть таким чином отримати бодай якийсь заробіток. А також привернути увагу інших людей до проблеми безпритульних».
Соціальні контакти
Нині загалом у 35 німецьких містах існують редакції вуличних газет. Найстаріша – BISS (абревіатура з німецької «Громадяни у соціальній скруті») – виходить у Мюнхені. Саме її і продає Тібор. Перший номер вийшов друком п'ятнадцять років тому. Нині її тираж – 35 тисяч примірників. Очолює газету колишня бухгалтерка Гільдеґард Деннінґер:
«З одного боку, ця газета певним чином відстоює інтереси безпритульних, пробуджує у суспільстві розуміння до бідних та причин, які призводять до бідності та втрати домівки. Це те, що найбільше потрібно знедоленим: гроші та соціальні контакти. Обидві речі стають можливі завдяки нашій газеті».
Звісно, каже Гільдеґард Деннінґер, добра якість газети важлива, інакше її ніхто не купуватиме. Тому над статтями працюють професійні журналісти. Але головним у цьому проекті є розповсюджувачі. Усіх їх об’єднує одне –бідність. Для багатьох з них гроші, зароблені від продажу газети, є єдиним джерелом існування. (хн)