Греція й Туреччина на порозі збройного конфлікту?

Останніми днями ситуація у східному Середземномор'ї помітно загострилася. А все через наміри Туреччини відрядити до берегів грецького острова Кастельроссо дослідницький корабель "Oruc Reis" для пошуків газу. Уряд в Афінах різко заперечив проти таких робіт у виключній економічній зоні Греції. Чи можна запобігти конфлікту між двома державами? Як може сприяти Німеччина розрядці напруження? Про це DW говорила з експертом з питань Туреччини Ґюнтером Зойфертом (Günter Seufert).

Deutsche Welle: Згідно з наявною інформацією, цього тижня, завдяки втручанню канцлерки ФРН Анґели Меркель (Angela Merkel), вдалося запобігти озброєному конфлікту між Грецією та Туреччиною. Однак збройні сили обох країн перебувають у стані підвищеної боєготовності. Невже президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган справді готовий відкрити фронт проти Греції?

Ґюнтер Зойферт: Можна виходити з того, що пан Ердоган продовжить свою політику військових булавочних уколів. Так само, як він ігнорує виключну економічну зону Кіпру, ведучи там розвідку газових родовищ, невдовзі він може вдатися до цього ще й біля берегів Греції. Чи призведе все це до війни залежить від поведінки Греції, а саме від того, чи запропонують Анкарі переговори. Важливою тут є і позиція ЄС та США. Зрештою, Греція та Туреччина - члени НАТО. Тому впливові країни альянсу мають не залишати ситуацію на самотік. 

Читайте також: Коментар: Німеччина має діяти активніше щодо Лівії

Однак досі США та НАТО трималися осторонь конфлікту, а ЄС обмежився заявами...

ЄС пригрозив подальшими санкціями, але досі до цього не дійшло. Високий представник ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки Жозеп Боррель примушує обидві сторони до переговорів. Поговорити, справді, є про що. Але поки що Туреччина та Греція дотримуються максималістських позицій. США опинилися у складному становищі. З одного боку, у них чимало суперечок з Туреччиною (треба згадати про придбання російських ЗРК C-400), а з іншого - Вашингтон намагається зменшити вплив Росії у східному Середземномор'ї, у тому числі й у Лівії, за допомогою Туреччини. У США ще не визначилися з пріоритетами: позиціонувати себе проти Росії чи домагатися дисципліни від Туреччини. Ердоган користується цією політикою лавірування США у своїх цілях, а також і розбіжностями серед країн ЄС.

Німеччина на півроку перебрала на себе чергове головування у ЄС. Від самого початку канцлерка Меркель заявляла, що прагне розробити послідовну стратегію щодо Туреччини. Чи це все ще можливо з огляду на останні події?

Це стає дедалі складнішим. У ЄС є хороші рамкові позиції щодо Туреччини, зокрема є процес вступу Туреччини до ЄС. У центрі цього процесу - нормативи, зокрема, запровадження демократичних реформ, під чим можуть підписатися усі країни ЄС. Проте цей процес зазнав невдачі як через політику Туреччини, так і через позицію ЄС. До цього тепер додалося і чимало інших тем: питання біженців, енергетична політика, роль Туреччини у Сирії та Лівії. Різні країни ЄС дотримуються у цих питаннях різних позицій, виходячи з власних національних інтересів. Оскільки процес вступу "заморожено", на передній план вийшли інтереси, а розроблення єдиної політики щодо Туреччини стає дедалі важчим. Хоча така стратегія була б нині архіважливою, адже Туреччина поводить себе дедалі агресивніше. Наприклад, вона використовує проблему біженців як зброю та порушує виключну економічну зону деяких країн-членів ЄС.

Читайте також: Коментар: ЄС у халепі без міграційної угоди з Туреччиною

Канцлерка ФРН Меркель застерегла президента Ердогана від військової ескалації. Чи приміряє на себе Німеччина нову роль?

Цілком можливо. США дедалі більше концентруються на інших регіонах, особливо на Тихоокеанському, та на конфлікті з Китаєм. У підсумку ЄС не в стані виробити спільну зовнішньополітичну позицію. Це особливо стосується східного Середземномор'я та відносин із Туреччиною. Угода про біженців з Туреччиною з'явилася передусім завдяки Німеччині. У ЄС, де панують розбіжності, Німеччина мусить взяти на себе лідерство. Хоча, на мою думку, федеральний уряд робить це не дуже охоче, бо Берлін волів би бути рівним серед інших членів ЄС, а не виступати рушійною силою. Проте, гадаю, що іншого вибору крім того, щоби проявляти активність, Німеччина не має.

Довідка: Ґюнтер Зойферт очолює Центр прикладних турецьких досліджень (CATS) при берлінському Фонді науки і політики. У минулому він працював кореспондентом у Туреччині та викладав в університетах Стамбула, Нікосії та Лозанни.