"Момент істини" для британських консерваторів

Обмовка за Фрейдом спіткала Кемерона наприкінці виборчої кампанії, коли він агітував працівників супермаркету у Лідсі голосувати за консерваторів. "Це вирішальний для кар'єри вибір", - сказав Кемерон й негайно ж схаменувся. "Вирішальний для країни вибір", поправив себе він, мимоволі викривши свої потаємні думки. Багато британців його за це й недолюблюють, адже вважають Девіда Кемерона типовим кар'єристом.

Після завершення навчань у престижному виші в Оксфорді, Кемерон недовгий час працював у рекламному агентстві, а відтак потрапив до Консервативної партії, просуваючись дедалі вище її кар'єрними щаблями. Зрештою, десять років тому цей палкий оратор солідного вигляду перебрав на себе головування у партії, що після поразки на виборах 1997-го року переживала нелегкі часи. Кемерон очолив політсилу, що засиділася в опозиції за часів правління Тоні Блера, з обіцянками модернізації. І вже 2010-го року прем'єрським кріслом йому поступився ставленик Блера Гордон Браун.

Хлопці з еліти

Із собою на Даунінг-стріт, 10 Кемерон привів челядь соратників і радників, з більшістю з яких він знайомий ще зі шкільних та студентських років. Усі вони вихідці з верхнього суспільного прошарку, випускники елітних університетів з Етона, Оксфорда та Кембриджа. Їх навіть прозвали "кемеронцями". А от достатнього місця для жінок в оточенні Кемерона не знайшлося. Цю проблему консерватори не вирішили й досі, залишаючись таким собі "чоловічим клубом".

Як зауважила колись одна парламентарка: "Це елітні хлопчики, які не знають скільки коштує молоко". І ці слова саме про прем'єра: зразкова сім'я з трьома дітьми і дружина з аристократичними зв'язками. Ну все як з обкладинки журналу для буржуа! Цей імідж "осоружної партії" закріпився за консерваторами й переслідує їх і досі: їх сприймають відірваними від реальності життя й проблем середнього класу, як партію, що обслуговує інтереси власної "клієнтури" з вищих прошарків суспільства.

Результати роботи

Саме тому, мабуть, Кемерон так прагнув "перезапуску". 2010-го року він очолив коаліційний уряд з ліберальними демократами - дуже нетиповий тандем для британської політики, де кожна з партій традиційно прагне заручитися більшістю для створення стабільного однопартійного уряду. Це рішення вже тоді викликало незадоволення серед деяких партійних функціонерів. Але консерватори мусили підлаштовуватися під реалії нового часу, навіть, якщо і ця коаліція не гарантувала стабільної більшості.

Девід Кемерон та його міністр фінансів Джордж Осборн заповзялися якнайшвидше подолати тяжкі наслідки економічної кризи 2008-го року. Все це робилося за принципом: заощаджуємо та скорочуємо аж поки не стане боляче. Але мільярдні урізання соціальних видатків не дуже допомогли. Бюджетний дефіцит Сполученого Королівства залишається найвищим після Греції, Ісландії та Ірландії - країн, що сильно постраждали від кризи. План скорочення заборгованості виписаний ще на п'ять років вперед.

І хоча консервативно-ліберальний уряд звитяжно рапортував про рекордне зростання економіки на 2,6 відсотка торік, все ж податкові надходження до бюджету залишаються на низькому рівні. Пожвавлення на ринку праці призвело до покращення у статистиці працевлаштування, але державна каса виграла від цього мало, адже йдеться, передусім, про низькооплачувані робочі місця.

Пересічні громадяни пожвавлення економічної кон'юнктури відчули мало. А у першому кварталі цього року економічне зростання знову збавило оберти. Тож передвиборче гасло "Чіткий економічний план" зараз виглядає не дуже переконливим. Критики від самого початку вбачали у цьому зростанні лише розширення бульбашки на ринку нерухомості та в інвестиційному сегменті.

Нові труднощі

І все ж до "послужного списку" Кемерон може вписати й успіхи: модернізацію країни та достатньо успішну економічну політику. Як позитивний крок чимало виборців, імовірно, сприймають і легалізацію одностатевих шлюбів. І все ж перемогу Кемерону це не гарантує: британцям важко його полюбити, на роль "короля сердець" він пасує мало. Може тому й кампанія вийшла доволі блідою та непредметною. Громадяни переймаються проблемами у системі охорони здоров'я та соціального забезпечення, високими цінами і, звісно, міграцією. А от улюблена тема консерваторів - можливий Brexit, себто референдум 2017-го року про вихід Великобританії з ЄС, не викликав ажіотажу, адже громадяни переймаються іншими проблемами, і їх не бракує.

Кемерон опинився затиснутим праворуч популістами з UKIP, які виступають з антимігрантських та антиєвропейських позицій, а на лівому фланзі постала нова загроза з Шотландії. Якщо тамтешні націоналісти наберуть достатню кількість мандатів, Лейбористська партія у Лондоні опиниться у меншості, а Кемерон, відповідно, не матиме партнера для створення коаліції. Тріумфу однієї політичної сили, що була б здатна самотужки сформувати уряд, оглядачі навіть не прогнозують. І навіть якщо Кемерон, як пишуть колумністи на сторінках газети The Independent, ще апелює до виборців з гаслами про здобуття більшості та здійснення мрії, за результатами цих виборів у британській політиці може початися відлік цілком нової доби.