Безглуздість санкцій
2 червня 2013 р.
Яку мету переслідує іранська атомна програма? Це запитання непокоїть міжнародну спільноту вже багато років. Чи прагне Іран атомної зброї? Чи слід вірити запевненням іранського уряду, що йдеться виключно про мирне використання атомної енергії? Ніхто на Заході не може відповісти на ці запитання.
Ще 2006-го року Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) заявило про свої сумніви щодо виключно мирного використання іранської атомної програми і повідомило про це членів Ради безпеки ООН. Відтоді міжнародна спільнота домагається відповіді від Тегерана. Засіб для цього - санкції.
Жорсткий режим санкцій
Внаслідок багатьох рішень Європейського Союзу та за погодженням зі Сполученими Штатами 2012 року санкції були суттєво посилені. Німеччина переслідує цими санкціями, як і ЄС та США, подвійну мету, як пояснює міністерство закордонних справ ФРН на своїй веб-сторінці: "З одного боку, Ірану пропонується розширена співпраця, однак, за умов, що він у питанні своєї ядерної програми співпрацюватиме з міжнародною спільнотою. З іншого - санкції мають спонукати Іран до поступок в ядерному питанні, доки він не погодиться на співпрацю".
Санкції, ухвалені 2012 року, є суттєво сильнішими та обширнішими за всі попередні. Вони включають обмеження фінансового характеру, нафтові та газові ембарго, а також "чорні списки" осіб, підприємств та організації, чию свободу пересування обмежують. Уряд Німеччини постійно підкреслює, що заходи не повинні бути спрямовані проти іранського цивільного населення.
Насправді в останні місяці економічна ситуація в Ірані явно погіршилась. Інфляція зростає, національна валюта ріал знецінилась на 30 відсотків, продукти першої необхідності стали для більшості людей недоступними. "Усе населення страждає від санкцій",- наголошується у дослідженні Дубайської ініціативи, спільного проекту Дубайського школи урядування (DSG) та Гарвардської школи імені Кеннеді (HKS).
Іранська влада непохитна
Незважаючи на санкції, Іран досі не зробив жодних кроків назустріч Заходу. Останні атомні переговори навесні 2013 року, як і всі попередні, завершились безрезультатно. Німецько-іранський політолог Алі Фатхолла-Неджад вважає, що санкції завадили врегулювати конфлікт, оскільки лише поглибили його, тому що "дистанція між режимом та громадянським суспільством збільшується". Санкції вдарили по середньому прошарку, який був основою внутрішнього опору проти влади.
Фатхолла-Неджад додає, що, запроваджуючи санкції, Захід мислить категорією "витрати-користь". Однак іранці дивляться на ці заходи як на нелегітимний метод тиску, якому слід чинити опір. Отже, поки на Заході сподіваються досягнути моменту, коли Іран здасться, в реальності цей тиск лише посилює спротив Ірану.
Проблема санкцій
Яким мав би бути вихід, який влаштував би обидві сторони? Тут однозначної відповіді нема.
Останні висновки Міжнародного інституту досліджень безпеки (INSS) у Тель-Авівському університеті показують, що санкції проти Ірану є недостатньо болючими. І оскільки Іран досі не піддався тиску, логічним було б посилити тиск, вважають науковці з Тель-Авіва.
Водночас Нієма Мовассат, представник партії Ліві в німецькому Бундестагу, неодноразово виступав проти санкцій щодо Ірану. Він закликає переосмислити ситуацію. "На мій погляд, Захід мусить зробити перший крок." Тобто, припинити санкції та надати гарантії безпеки усім державам регіону, пояснює депутат. У довгостроковій перспективі Мовассат вважає за доцільне усунути подвійні стандарти в питанні використання атомної енергії.
"Ми повинні почати поводитись з Іраном, попри його нелюдський режим, виходячи з принципів міжнародного права",- каже Мовассат. І тоді, на його думку, зростуть шанси на внутрішньополітичні зміни в самому Ірані.