Діти трудової міграції

"За нашими підрахунками, близько чотирьох з половиною мільйонів людей з України знаходяться за кордоном. Це, звичайно, люди у різних вікових категоріях. Та ми виходимо з того, що у контексті такої великої кількості людей, що є за кордоном, кількість дітей, які залишилися без батьків, є відповідною – до кількох мільйонів", - розповів в інтерв’ю Deutsche Welle Андрій Васькович, президент міжнародного благодійного фонду "Карітас України". Разом з іншими представниками неурядових організацій, церкви та політиками з України та Німеччини він спілкувався про нагальні проблем міграції та, зокрема, так званих "євросиріт" під час дводенної конференції "Київський діалог" (28-29 лютого) у Берліні.

"Якщо дивитися по даним соціологічних досліджень, то перша мета і перший канал витрат заробітків – це щоденне споживання, друге – це житлове питання, тобто будівництво, ремонт, реконструкція житла, і третє – навчання дітей", - розповіла Deutsche Welle Олена Малиновська, експерт Національного інституту стратегічних досліджень. Поширеність явища заробітчанства українців заради освіти своїх дітей, за словами Малиновської, підтверджує навіть статистика збільшення кількості вузів, студентів та випускників, яка припадає передусім на регіони найбільш масової еміграції.

Жертовність, яку не цінують

Історик Ярослав Грицак в інтерв’ю Deutsche Welle порівнює нинішню ситуацію з австрійськими часами, коли українські селяни, виїжджаючи у XIX столітті до Канади та Америки, також активно інвестували зароблені гроші у освіту своїх дітей на Галичині, які згодом сформували покоління української інтелігенції. "Маємо приклад, коли ці гроші діяли в дуже добрий спосіб, тому що вони сприяли поколінню, яке підіймалося, яке творило кращі стандарти, яке було символом зміни самої України", - нагадує історик. Натомість нині, за словами Грицака, очікувати такого ж позитивного розвитку не варто, зокрема через все нижчу низьку якість української освіти, корумпованість освітньої системи та відсутність відповідних цінностей.

У той час, як батьки вирушають на заробітки, аби забезпечити дітям достойну освіту та майбутнє, самі діти не завжди цінують такі жертви та втілюють прагнення своїх батьків, ставлячись до них радше, як до "банкоматів", нарікає і президент "Карітас України" Андрій Васькович. "Цим дітям через те, що вони матеріально добре забезпечені, бракує мотивації робити щось для себе, - каже Васькович. – У них може виникнути споживацьке відношення до життя. Вони споживають накопичене трудом їхніх батьків і не бачать потреби для себе щось здобувати". До того ж, нерідко кошти, які батьки надсилають своїм дітям, не лише не компенсують відсутність батьківської уваги, а й зумовлюють серйозні проблеми, застерігає Андрій Васькович: "Дуже часто такі діти стають об’єктом підвищеного зацікавлення кримінального світу, наркоділків, наприклад".

Спільна відповідальність

Вберегти дітей трудових мігрантів від можливого згубного впливу міжнародний благодійний фонд "Карітас України" намагається, наприклад, проводячи для них просвітницькі та виховні заняття у позашкільний час. Однак перекидати усю відповідальність з державних структур на структури недержавні, переконаний Андрій Васькович, - хибний шлях. Він апелює до створення в Україні концепції співпраці за популярним у Західній Європі принципом субсидіальності, коли неурядові організації виконують соціальне замовлення, надаючи соціальні послуги, які фінансує держава. "Людина і її потреби мають бути в центрі уваги такої співпраці", - наголошує Андрій Васькович.

Утім, найбільш ефективним шляхом вирішення проблеми "євросиріт", одностайні експерти, була б зміна міграційної політики. Адже реальна тривалість перебування дітей без нагляду батьків часто перевищує заплановану через відсутність у заробітчан дозвільних документів: дорослі українці не можуть регулярно відвідувати свої сім'ї без ризику бути затриманими на кордоні. "Якщо буде більше каналів, більше можливостей легального виїзду з України і легальної праці за кордоном, тоді збільшуються можливості контактів з дітьми, і то частіших контактів, а то й навіть що вони можуть забирати дітей з собою, перебуваючи за кордоном", - переконаний Андрій Васькович.

Історик Ярослав Грицак не наважується прогнозувати наслідки, якщо ситуація в державі не зміниться: "В кінці-кінців, як визначається доля України, доля тих дітей, буде залежати не від того, які гроші будуть слати батьки з-за кордону, а що буде робитися в самій Україні. Тому без перебільшення можу сказати, що боротьба за Україну – це зараз боротьба за оце молоде покоління".

Автор: Тетяна Бондаренко
Редактор: Євген Тейзе