"Загублена в трансформації"

Славістки Вера Фабер з Австрії й Аня Ланґе з Німеччини тривалий час жили в Києві та викладали в столичних вишах. Паралельно вони фотографували. Результатом їхніх спостережень стала виставка "Lost in Transformation" ("Загублені в трансформації"), яка днями відкрилась на території університетського кампусу у Відні. Виставку названо за аналогією до фільму "Lost in Translation" ("Труднощі перекладу") американської режисерки Софії Копполо. У фільмі йдеться про те, що під час перекладу втрачається велика кількість інформації, яка може бути й важливою. Ця метафора, на думку авторок, влучно змальовує ті зміни, які зараз відбуваються в Україні.

Deutsche Welle: Як взагалі у вас з’явилася ідея спільної виставки на цю тематику?

Вера Фабер: Ми обидві жили в Україні, Аня, приміром, і досі там живе. Обидві фотографували. Так власне й виникла ідея організувати спільний проект. Варто зазначити, що задумка зробити виставку народилась ще задовго до того, як в Україні почалися всі ці буремні події. Ідеєю було показати, так би мовити, боротьбу старого й нового. Усі ці релікти й раритети, які ще залишилися з радянських часів ми хотіли протиставити вже теперішнім, революційним подіям і проілюструвати зміни, що відбуваються в українському суспільстві. Ми поділили сфери нашої діяльності: фотографії Ані - зі столиці України, з Києва; мої ж - з різноманітних регіонів, з периферії.

Аня Ланґе: Коли почався Майдан, я зробила більше 10 тисяч фотографій. Тому ми й вирішили спробувати показати Україну з різних ракурсів.

Пані Фабер, що ж ви побачили на периферії?

Вера Фабер: Я побачила речі, які вертають у радянські часи. Приміром, залізниця, вона й правда дуже сильно відрізняється від європейських аналогів. Взагалі уся українська інфраструктура, особливо в провінціях - це раритет. Там залишилося дуже багато радянських елементів. Звісно ж, потрібен час, щоб усі ці речі замінити на нові. Тут варто сказати, що ці релікти, як правило, залишаються у маленьких містечках або селах. У Києві вже зовсім інша ситуація. Там майже все нове, модернове. Але навіть у столиці: чим далі від центру, тим більша вірогідність натрапити на прояви радянщини.

Ці прояви радянщини можна побачити лише в побуті?

Вера Фабер: Я думаю, що можна відчути дуже разючу різницю в менталітеті в залежності від того, де ти перебуваєш. Я помітила, що чим далі від центру, тим більше можна спостерігати таких реліктів. Також чим далі на схід ти подорожуєш Україною, тим частіше зіштовхуєшся з ознаками радянського менталітету. На західній же Україні, на противагу східній, я бачила дуже мало речей, які свідчили б про радянське минуле. У деяких селах чи містах на Сході ти ніби здійснюєш подорож часом. Якось в одному такому містечку на самій його околиці я побачила на стіні портрет Сталіна! Тоді я подумала, що це настільки Богом забуте місце, що не було навіть кому потурбуватися і прибрати його. Такий от дисонанс виходить.

І як ви усю цю "периферійну історію" змогли скомбінувати з Києвом, з революційними подіями на Майдані?

Аня Ланґе: Революція була таким собі стрибком, що штучно прискорила цей довготривалий процес трансформації й відділила від радянського минулого. Я була на Майдані майже кожного дня з 21 листопада й до кінця липня і постійно там фотографувала. Мені було надзвичайно важко вибрати з такої великої кількості лише 40 фотографій.

Моєю метою конкретно для цієї виставки було показати життя на Майдані: майданівську кухню, протест-плакати, людей, які постійно перевдягалися в різні чудернацькі костюми - сподіваюся мені вдалося відібрати саме ті світлини, які репрезентують те, що там справді відбувалось.

Для кого в першу чергу ви влаштували цю виставку сьогодні? Для австрійців, чи все ж для українців?

Вера Фабер: Мені здається, що цю виставку потрібно побачити передусім австрійцям, щоб краще усвідомити, як все зароджувалось і розвивалось, які трансформаційні процеси відбувалися і відбуваються в Україні дотепер.

Як ви думаєте, більшість європейців мають реальні уявлення про Україну, чи все ж вони є у них стереотипно-викривленими?

Вера Фабер: До цієї революції - був дуже великий дефіцит інформації. Дуже багато людей, навіть ті, які цікавилися Східною Європою, знали дуже мало про Україну. Але в зв’язку з останніми подіями і зі постійним нагадуванням про країну в засобах масової інформації -ця прогалина у свідомості європейців поступово заповнюється. Й дотепер існує дуже багато стереотипів, але багато з них, на мою думку, вже є подоланими. Мені здається, що європейці зараз усвідомили, що Україна перебуває географічно набагато ближче, ніж вони собі це уявляли раніше, і її проблеми також можуть торкнутися і їх.

Аня Ланґе: Я вже досить давно живу в Києві, і коли про це кажу в себе вдома, то бачу як люди реагують. Дехто зі старших людей мені казав: "Чекай, то це Білорусія чи Росія? А це там зараз війна?". Звісно ж, це меншість, але навіть зараз, коли Україна так часто згадується у європейській пресі, на жаль, не в позитивному контексті, людям у Європі бракує загальних, основоположних знань про цю країну.

У чому проявляється цей процес трансформації в українському суспільстві?

Вера Фабер: Цей процес проявляється різнобічно. Революції - це одна сторона медалі, коли люди хочуть змінити все й одразу, дуже швидко. А інша сторона - це коли дуже повільно й поступово старі речі замінюватимуться в повсякденності новими, й люди мають до цього звикати, але цей процес є більш довготривалим. Такі трансформації можна спостерігати не тільки в Україні, але й в інших країнах Європи, особливо пострадянських.

Аня Ланґе: Також ми можемо зараз бачити, що Україна перебуває в пошуку нової самобутньої ідентичності. Люди більше не хочуть мати нічого спільного з радянським минулим і натомість активно шукають інші притаманні лише українцям символи, приміром такі як: козаки або Тарас Шевченко. Це дуже типова ознака для країн, що перебувають на стадії трансформації, їм важливо показати, що вони мають особливого й самобутнього.

Якою ви бачите Україну в майбутньому?

Аня Ланґе: Звісно ж, я бажаю, щоб Україна стала частиною Європейського Союзу, але при цьому я б хотіла, щоб українці більш тверезо розуміли, що ЄС - це не тільки можливість без віз подорожувати Європою.

Вера Фабер: Найбільшою проблемою, як на мене, в Україні є корупція і найважливішим завданням зараз має бути її подолання, тільки тоді країна зможе розвиватися далі і шукати свій шлях.

Для довідки: Виставка "Lost in Transformation" триватиме до 28 лютого у Відні за адресою: AAKH, Spitalgasse 2-4/Hof 3 (gegenüber Narrenturm) c/o Institut f., Slawistik, 1090 Wien. Виставка відкрита з понеділка до п’ятниці з 8.00 до 19.00. Вхід безкоштовний.