Зниклі безвісти в зоні АТО на Донбасі: як їх шукають

Сину Вікторії Яремчук Олександру було 25, коли він зник в зоні АТО. Хлопець був  вчителем історії, але на війну потрапив контрактником. В серпні  2014-го отримав завдання вивезти поранених бійців біля Савур-могили. Але на зворотньому шляху його авто потрапило у засідку. Таку історію розказували жінці військові, які покликали її здати ДНК для ідентифікації тіла її сина. Жінка погодилася, але результати її здивували. Вони показали, що її ДНК підходить ще двом бійцям.

"Це - неможливо. Я точно знаю, що ніхто більше з моєї родини не був на війні. Коли я запитувала їх, як вони це можуть пояснити - вони мовчали. Але якщо була раз допущена така помилка, то де гарантія, що вони не допускали її більше разів", - розказує в інтерв'ю DW Вікторія Яремчук. Був ще один доказ, який насторожив жінку. У чоловіка, якого їй пропонувала визнати як сина, не співпала зубна карта. "У мого сина передні зуби були реставровані. Натомість у того чоловіка не було вісімок і жувальних зубів. Моєму сину  було тільки 25. В нього були ці зуби", - каже жінка.

Ці дивні факти вселили надію у Вікторію, що сина не розстріляли, і він може бути десь в полоні. Вона навіть пробувала  сама їздити на окуповану територію, розмовляла з місцевими жителями, але сина так і не знайшла. Хоча надію знайти його живим все ще не втрачає: "Хто його буде ще шукати крім мене".

 Зниклих продовжують шукати

Зараз в списку зниклих безвісти - 500 осіб, 105 з них - це військові  Збройних сил України (ЗСУ). За припущеннями начальника Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ Олексія Ноздрачова, більшість зниклих, найімовірніше, загинула. Зазвичай тіла багатьох зі списку зниклих безвісти знаходять в полях, лісах, у невідомих масових похованнях. За три роки з зони АТО вже вивезли тіла понад 700 осіб - цивільних і військових.

Найчастіше люди зникали в 2014-му - в розпал найактивніших бойових дій на сході України. У міністерстві оборони зараз кажуть, що намагаються ситуацію контролювати. "Відповідальність покладена на командира військової частини, в якій військовослужбовець служив. А інформувати родичів про ситуацію має військовий комісаріат", - пояснив під час брифінгу Олексій Ноздрачов. За його словами, тіла загиблих із зони АТО транспортують до місць поховання, якщо не потрібно додаткової ідентифікації. Якщо ж тіла чи останки не опізнані, їх везуть до найближчих  закладів судово-медичної експертизи, де проводять усі аналізи й зв'язуються з рідними. 

Бойовики пускають тільки волонтерів

Тоді, як у ЗСУ кажуть, що всім забезпечені, шукачам загиблих із союзу "Народна пам'ять" бракує транспорту для вивезення останків. Армія допомагає пальним, але машин бракує. Володимир Дорофєєв, заступник голови організації, каже, що насправді вся відповідальність за вивезення тіл - на них, громадській організації. Бойовики  погоджуються допускати на свою територію тільки волонтерів.

"Ми себе добре зарекомендували, оскільки ми займаємося гуманітарною місією, тому нам дозволяють проводити пошукові роботи й забирати тіла. Хоча останнім часом і до нас прискіпуються", - розповів DW чоловік. І якщо, за його словами, донецька сторона - у цьому питанні поводить себе більш-менш відкрито, то ситуація з "ЛНР" значно гірша. Туди шукачів тіл загиблих майже не пускають. "Фактично там найбільше недосліджених поховань. Скільки там українських загиблих - не можу сказати", - каже Дорофєєв.

Волонтерам, які займаються пошуком загиблих, часто бракує інформації. Якщо про своїх військових керівництво ЗСУ пам’ятає і знає, хто і де був, то з добровольцями ситуація - просто критична, зауважує Дорофєєв. Він вимушений констатувати, що інформації про них майже немає. "Таких хлопців віднайти складніше", - каже Дорофєєв.

Частина зниклих може бути в полоні

За даними представниці України в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи Ірини Геращенко, на початок серпня в полоні проросійських сепаратистів перебувало 107 осіб, 64 з яких - військові. З їхнім звільненням ситуація ще не вирішена. Представники України ведуть перемовини з представниками "ЛНР" і "ДНР" про обмін. Щоправда наразі говорять лише про 45 осіб, і то справа рухається повільно. "На сьогодні вирішено тільки питання відвідин заручників координатором ОБСЄ. Також ми піднімали питання допуску Міжнародного комітету Червоного Хреста до тюрем, задля пошуку зниклих безвісти й тих заручників, про долю яких ми нічого не знаємо. Але поки що в питанні допуску МКЧХ на окуповані території прогресу досягти не вдалося", - коментує перемовини з проросійськими сепаратистами на своїй сторінці у Facebook Ірина Геращенко. За її словами, за 45 українських бранців, бойовики вимагають звільнити більше 600 осіб, затриманих за важкі злочини.

Сина Вікторії Яремчук не має в офіційних списках полонених. Але як і більшість мам, які не можуть знайти своїх синів-вояків, вона вірить, що українська сторона просто може не мати повної інформації і не знати про всіх полонених. "Я розумію, що бойовики будуть приховувати ці дані, бо козирів, якими можна шантажувати Україну - стає дедалі менше, але українська влада має переконувати їх віддати всіх заручників і повернути нам наших синів", - з надією говорить Вікторія Яремчук.