Ми ж усі бачили наближення цього, чи не так? Востаннє консерватори здобули настільки тріумфальну перемогу 1987 року за Маргарет Тетчер. Це була жінка, яка грюкала своєю сумочкою по столу переговорів ЄС та розкидувалася словами на кшталт: "Ми хочемо назад свої гроші". Цього разу для того, щоб виграти вибори, вистачило навіть лише трьох слів: "Get Brexit done" ("Довести Brexit до кінця"). Але найближчим часом це навряд чи станеться.
Чи це просто ознака часу, в який ми живемо, що брехня, невиконані обіцянки та ледве прихований расизм стали козирем? Теми на кшталт освіти, злочинності, відсутності житла чи національної системи охорони здоров'я, яка буквально помирає на наших очах, не відігравали під час цієї виборчої кампанії жодної ролі. Та й з чого б це? Виборців же можна вразити й проїхавшись на бульдозері крізь стіну з пінопласту чи сховавшись у холодильнику.
При цьому Борис Джонсон перейняв чи не кожну свою акцію з репертуару трюків Дональда Трампа. І ніхто навіть оком не змигнув. Британський прем'єр і надалі розповідатиме брехню про те, що вихід Великобританії з ЄС відбудеться просто і швидко, і що до кінця перехідного періоду в грудні 2020 року буде готовою торговельна угода з ЄС. Але нагадаймо: поки ЄС та Канада домовилися про свою торговельну угоду, пройшло десять років.
Лейбористська партія в руїнах
А що, власне, трапилося із Лейбористською партією? Відповідь проста: Джеремі Корбін. Чи очолювала лейбористів колись людина, яку б настільки не сприймали люди і яка б настільки розділяла своїх прибічників? Чи справді Корбін думав, що йому знову вдасться такий самий несподіваний успіх, як на виборах 2017 року? Тоді йому вдалося запобігти утворенню абсолютної більшості консерваторів на чолі з Терезою Мей.
Спустошливо, що соціал-демократи програли цілу низку своїх вотчин консерваторам. Колись колишні промислові регіони Північної Англії, де політика заощаджень торі зруйнувала суспільство та економіку, зробивши бідних іще біднішими, були оточені так званою "червоною стіною".
Якщо вірити партії Корбіна, то винувата в результатах виборів загальна втомленість від Brexit серед населення. Але це надто просто пояснення - вже не говорячи про те, що непевна позиція голови партії з цього питання не допомогла якраз у цій ситуації. Зараз партія повинна серйозно замислитися над тим, що відбувається. Лейбористи сидять на руїнах та можуть так само піти в забуття, як і німецькі соціал-демократи.
Трагічність цього голосування полягає в тому, що це був радше конкурс на більшу непопулярність серед людей, аніж вибори. І Джонсона просто-напросто менше ненавиділи. Чи справді хтось, хто перебуває хоч якось у здоровому глузді, очікує, що він виконає свої обіцянки? Навряд чи. Але виборців, очевидно, це більше непокоїли обіцянки, які робив Корбін.
(Не)сполучене Королівство?
Та що найбільш боляче, так це незворотна шкода, якої цей результат завдасть уже без того глибоко розділеній країні. У Шотландії виборці, схоже, дослухаються до закликів голови Шотландської національної партії Ніколи Стерджен. Її партія здобула 48 із 59 мандатів регіону. Це лише додатково посилить позиції тих, хто виступає за проведення другого референдуму про незалежність Шотландії.
Уряд консерваторів, звісно, буде противитися такому кроку. Мечі вже наточені. Голова шотландського уряду Стерджен уже заявила про те, що Джонсон не має мандату на те, аби виводити її країну з ЄС. Чи стануть тепер вперше наполягати на проведенні референдуму й ірландські націоналісти, які здобули більше голосів, ніж пробританські уніоністи, аби відколоти від Сполученого Королівства Північну Ірландію?
Результати цих виборів визначатимуть майбутню роль Сполученого Королівства в світі. І це означає суттєві перетасовки в британські політиці, які впливатимуть на життя країни ще багато років.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.