Коментар: Війна і мир Володимира Путіна
Для багатьох росіян Путін як лідер країни почався з фрази "в сортирі їх замочимо". Насильство - повитуха не тільки історії, а й сучасного російського режиму. Путін створив собі репутацію "рятівника вітчизни" на хвилі воєнної істерії, пов'язаної з вибухами будинків у Москві, які, за версією в тому числі й убитого Литвиненка, були провокацією Федеральної служби безпеки. Війна привела нинішнього президента до влади. Перманентні війни стали незмінним супутником його системи.
Чечня, Грузія, Україна, Сирія
Новітню історію Росії можна розділити на періоди, кожен з яких пов'язаний з черговою війною: чеченською, грузинською, українською, сирійською. За цим же принципом найпростіше систематизувати роботу пропаганди, яка стала чи не важливішою за реальність.
Перші два президентські терміни Путіна можна назвати "чеченським періодом". Пропаганда тоді услід за президентом мочила в "телесортирах" чеченських "сепаратистів і терористів". Незабаром після закінчення другої чеченської війни почався "грузинський період". Саакашвілі на деякий час був призначений на роль ворога російської держави №1, на кшталт Еммануеля Гольдстейна з "1984 року" Оруелла. "П'ятихвилинки ненависті" до нього стали обов'язковою частиною теленовин. Але це, так би мовити, були ще квіточки. В "український період" тотальність пропаганди і градус викликаної нею ненависті досягли безпрецедентно високого рівня.
Особливість цих путінських воєн полягає в тому, що вони переслідували внутрішньополітичні цілі. Усі вони починалися як чорні інформаційні кампанії, а потім переходили в фазу збройного протистояння. Причому насильство в них було підпорядковане внутрішнім пропагандистським завданням.
Сирійська авантюра стала типовим прикладом такої PR-війни. Її головною метою було створення телекартинки, яка відволікає увагу людей від їхніх справжніх проблем. Невипадково диктори телеканалів розповідали про припинення російською армією активних військових дій в Сирії практично як про завершення серіалу, який припав до вподоби глядачам. Ведуча новинної програми телеканалу НТВ приблизно так і сказала: найбільш яскраві моменти війни дивіться у нас на сайті. Після виведення військ із Сирії почнеться новий період російської історії. Чи буде він ознаменований черговою війною?
Тепер ворог - серед нас
В умовах кризи владі не просто підтримувати патріотичний захват суспільства, який навіть з приводу анексії Криму, судячи з опитувань, уже почав поступово вистигати. Крім того, хоча протестний потенціал росіян, як і раніше, не високий, за останні місяці незадоволених стало більше. Із поглибленням кризи зростання протестних настроїв, швидше за все, триватиме.
Протиставити цьому Путін може тільки нову PR-війну. Однак є відчуття, що на справжню воєнну авантюру він найближчим часом не наважиться. Туреччина йому не по зубах. Відновити широкомасштабну війну в Україні - значить нарватися на нові західні санкції, які можуть стати згубними для і без того кризової російської економіки.
Не маючи ресурсів на зовнішню експансію, влада може посилити наступ на "внутрішніх ворогів". Цілком можливо, що саме проти них буде спрямована чергова війна, яка відволікатиме громадян від кризи. Гадаю, невипадково - практично одночасно з повідомленням про початок виведення військ із Сирії - Путін заявив, що репресивні заходи, якщо вони застосовуються в інтересах всього суспільства, викликають "підтримку з боку народу".
Кампанію проти "ворогів народу" вже почав Кадиров. Можливо, із його допомогою Кремль просто тестував свої плани, перевіряв реакцію. Експеримент цей, судячи з усього, був оцінений владою позитивно.
А нещодавно і нові кандидати у "вороги" визначилися: політичні емігранти і дружні їм опозиціонери, які зібралися на Форумі вільної Росії у Вільнюсі. Всі держтелеканали піддали їх масованій атаці, оголосили зрадниками, що закликають до окупації країни. Все це може стати заспівом до організації гучної політичної справи у старих радянських традиціях проти "агентури ворожих емігрантських центрів" або чогось подібного.
А поки у Держдумі печуть черговий репресивний закон. Пропонується запровадити кримінальне покарання за образи президента. Хто ж може ображати "національного лідера", крім затятих "ворогів народу"? Ось по них і стріляють з усіх телевізійних, депутатських та прокурорських знарядь. Інформаційна атака йде повним ходом. Чи буде після неї новий виток насильства проти опозиції?