Біньямін Нетаньяху перебуває у складному становищі. Уряд Ізраїлю він очолює загалом 13 років (1996-1999 роки та з 2009 року - Ред.) і прагне перемоги на позачергових виборах, що відбудутьсяу вівторок, 17 вересня. Однак справи ідуть не зовсім так, як це собі уявляє "Бібі". Уже багато місяців він невпинно нагадує - до речі, цілком успішно - про загрози ізраїльській безпеці з боку ворожого Ірану. І цим він здобуває пункти як на внутрішньополітичній арені, так і у деяких арабських країнах регіону Перської затоки. Важливо і те, що дотримуючись чіткого антиіранського курсу, Нетаньяху міг покладатись на підтримку США - точно так однозначно, як і у питанні анексії сирійських Голанських висот та однозначному формулюванні, що Єрусалим є столицею Ізраїлю.
Наскільки єдині Нетаньяху і Трамп?
Однак час від часу його найважливіший союзник - президент США Дональд Трамп - робить сюрпризи. І віднедавна Трамп - як і в історії з Північною Кореєю - говорить про можливу персональну зустріч з президентом Ірану. Якщо вона відбудеться, Нетаньяху почуватиметься, ніби президент США наніс йому удар у спину. Спантеличити його може і те, що зі звільненням радника Трампа з питань безпеки Джона Болтона, який до останнього вважався політичним яструбом, і оголошенням про відставку посередника від США на Близькому Сході Джейсоном Грінблаттом Нетаньяху втрачає відразу двох дружніх до нього політиків в американському уряді. До того ж внести небажані корективи у американо-ізраїльські відносини можуть і останні повідомлення ЗМІ про ізраїльських шпигунів у Вашингтоні.
Утім, найбільшу проблему Нетаньяху становить він сам. Згідно з останніми опитуваннями, схожі з чинним прем'єром шанси на перемогу має і колишній очільник генштабу армії Бені Ганц. Тобто якщо не складеться, Нетаньяху програє. А якщо він програє, то це може мати і цілком персональні наслідки: прем'єр-міністру загрожують три обвинувачення у корупції. Без посади в уряді його шанси на прикриття законом про недоторканність зникають.
Небезпечна передвиборна обіцянка
Саме тому Нетаньяху зубами вириватиме собі перемогу на цих виборах. Саме тому він проявляє особливу жорсткість щодо таких антиізраїльських формувань, як "Хезболла" та ХАМАС. І саме тому він на випадок своєї перемоги поообіцяв "негайну" анексію Йорданської долини, де, за наявними оцінками, поряд з 60 тисячами палестинців мешкають майже п'ять тисяч ізраїльських поселенців.
Багато оглядачів як в Ізраїлі, так і в Німеччині вбачають у заяві щодо анексії, перш за все, передвиборний маневр. Може, вони й мають тут рацію! Однак, напевно цього сказати, на жаль, не можна яж ніяк. Заява Нетаньяху викликала в Ізраїлі гостру дискусію - і його найголовніші опоненти навіть підтримали б це з безпекових міркувань. Однак вони сумніваються, що Нетаньяху серйозно налаштований на цей крок - як і у тому, що він взагалі може провести таку анексію. Тож на кон поставлено і питання, чи заслуговує Нетаньяху на довіру. Чи зможе він у випадку перемоги просто взяти й відмовитись від виконання цієї виборчої обіцянки?
Реалізувати її він зможе тільки за підтримки американського президента. Той же жодним чином не висловлює свою позицію. Уже кілька місяців є намагання розгадати, як саме реалізовуватиметься оголошений, але до цього часу не оприлюднений план Вашингтона щодо Близького Сходу. Чи буде він розкритий, як оголошувалось, після виборів в Ізраїлі? І чи передбачатиметься у ньому анексія Йорданської долини, а також єврейських поселень на палестинських територіях?
Негативний вплив на обидві сторони
А це дуже небезпечно! Зважаючи на будівництво єврейських поселень, внутрішньопалестинські розбіжності, взаємне застосування сили та відсутність волі в усіх сторін, рішення "два народи - дві держави" стає і без того дедалі менш реалістичним. Подальші анексії унеможливлюють утворення держави Палестина, яка б мала шанс на виживання. Це може призвести до нового витку насильства.
У перспективі для Ізраїлю вимальовується ще одна проблема: чим більше палестинців мешкатимуть на території ізральської держави, тим складніше буде у перспективі підтримувати характер одночасно і єврейської, і демократичної держави. А якщо й надалі палестинці будуть позбавлені прав, якими наділені громадяни Ізраїлю, тим більшої підтримки набуватиме популістичний закид, що Ізраїль є державою з політикою апартеїду. Про зближення з низкою арабських держав, яке відбувається за кулісами, можна тоді буди одразу ж забути. Порівняння ж з Південною Африкою є принаймні історично неточним і використовується як інструмент для дискредитації Ізраїлю. Навряд чи це відповідатиме безпековим інтересам Ізраїлю, якщо відразу після виборів з'явиться новий привід його використати.