На початку був сумнів. Та коли в середині жовтня минулого року дописи з хештегом #MeToo від приятельок, колежанок та численних невідомих мені жінок затопили соціальні мережі - іноді з повідомленнями про сексуальне домагання та насильство, іноді без них, - я вирішила долучитися до хору цих голосів. #MeToo став трендом у 85 країнах - у перший же день його 200 тисяч разів використали на Twitter. Та все ж тоді я не була впевнена, що з цього хештегу вийде щось більше, ніж кампанія в соціальних мережах та хвиля обурення щодо культури мачизму в Голлівуді.
Але результат був значно більшим! Ступінь того, наскільки сильно зросло усвідомлення сексизму та структурного зловживання владою за 12 місяців після скандалу навколо кінопродюсера Харві Вайншейна, може різнитися від країни до країни. У кожного щодо цього є своя думка. Проте зрозуміло одне: кінця дискусії не видно.
Від #WhyIDidNtReport до німецької культури
Два тижні тому користувачки Twitter під хештегом #WhyIDidNtReport (з англійської - "Чому я не повідомила") - оновленим варіантом #MeToo - почали розповідати про те, чому вони в минулому не тільки не повідомляли про сексуальні домагання правоохоронцям, але й навіть нікому не говорили про це. Цього тижня легендарний актор Білл Косбі у віці 81 року почав відбувати свій тюремний термін за сексуальне насильство. А звинувачення в домаганнях, які троє жінок висунули проти Бретта Кавано - кандидата амерканського президента Дональда Трампа в судді Верховного суду США, - змусили затримати подих всю країну, а ФБР - взятися до роботи.
Тим часом у Німеччині 1 жовтня розпочав свою роботу новостворений "Центр довіри проти сексуальних домагань та насильства", який створила широка коаліція з представників театру, телебачення та кіноіндустрії. У Китаї також активізувалася дискусія з цього питання, тоді як у Судані пристрасний виступ молодої жінки проти сексуальних домагань, що прозвучав в ефірі програмі DW Shababtalk, викликав погрози та заклики до бойкоту. Уже на січень наступного року запланований черговий Всесвітній марш жінок.
Випадок Кавано: перевірка на практиці
Система змінюється - помітно змінилися межі того, що сприймалося мовчки. Та все ж випадок з Кавано демонструє, наскільки тривалого часу потребують глибокі суспільні зміни. Для багатьох жінок справжнім ляпасом є те, що республіканці в юридичному комітеті Сенату США перейшли до голосування за кандидадтуру Кавано, майже не розглядаючи звинувачення проти нього. Це може означати лише те, що впливовим політикам у Вашингтоні невідомо або байдуже, який сигнал надіслало жертвам сексуальних нападів це рішення.
Розмови в Twitter та підземці
Не будемо вводити себе в оману: одного року замало, щоб скоригувати проблематичні ієрархічні стосунки та норми суспільного співжиття, які для багатьох все ще залишаються дуже зручними та вигідними. Прискорити цей процес могла би послідовна солідарність тих, хто співчуває, з тими, кого заторкнула ця проблема.
Однак випадок Азії Ардженто - активістки #MeToo, яка сама зіштовхнулася зі звинуваченнями в домаганнях (з боку чоловіка - Ред.), демонструє, що ці ролі не можна огульно приписувати чоловікам чи жінкам. Врешті-решт, як свідчать результати проведеного нещодавно британською жіночою правозахисною організацією The Fawcett Society опитування, більшість чоловіків віком 18-34 років стверджують, що з часу появи #MeToo вони стали більш активно виступати проти сексуальних домагань.
Та ще важливішим є безперервний діалог. Початковий рефлекторний страх багатьох перед боротьбою статей, полюванням на відьом у середовищі зірок та припущеннями, що ніхто більше не матиме права на флірт, показали складність дискусії та багатоманістність сприйняття зловживань.
Щоб імпульси від #MeToo все ще мали ефект у 2019 році, треба далі говорити, а також сперечатися. За кухонним столом та в офісі, на Twitter та в підземці - незважаючи на стать, вік, рівень доходів, професію та політичні уподобання. Від усіх причетних це вимагатиме багато терпіння, щоб як вислуховувати, так і розповідати. Але, як показав минулий рік, воно того варте.