Наш грузинський знайомий, який віз нас цієї суботи до аеропорту Тбілісі, сильно дивувався і навіть, здається, не до кінця вірив, коли я по дорозі читав йому про виступи проти Путіна по всій Росії, які пройшли 5 травня. У те, що мітингувальники в якийсь момент навіть перекрили рух на Страсному бульварі, він не повірив абсолютно точно. "Думав, у вас сто відсотків за Путіна, - сказав він і запитав: - Що ж, у вас буде, як у Вірменії?" Ні, у нас все зовсім не так.
Можна скільки завгодно порівнювати протести в різних країнах, але в цьому мало сенсу: і історія, і традиції, і суспільні настрої всюди дуже різні, не кажучи вже про політичну і правозастосовчу практики. Якщо у Вірменії кожен новий день протестів приносив чергові рекорди за кількістю учасників, то в Росії час від часу збільшується число затриманих, і 5 травня був встановлений рекорд з 1993 року. Показова жорстокість влади стала відповіддю на дійсно масові виступи напередодні інавгурації Володимира Путіна на номінально четвертий, а фактично - п'ятий президентський термін. Між картинкою стихійних, але при цьому цілком масових за нинішніми мірками виступів і картинкою їхнього розгону влада вважала за краще другий варіант.
Провінція, що протестує
Недавні події у Вірменії справили глибоке враження як на опозицію, так і на владу в Росії. Одні натхненні успіхами мирного протесту, інші дивуються, як можна було допустити таке. У Кремлі відмову від силового придушення протестів у Вірменії очевидно сприймають як ознаку слабкості та причину поразки правлячої партії й нового прем'єра. Звідси і нинішня жорсткість: російська влада, навпаки, дуже наочно показує, що не збирається відмовлятися від курсу на залякування і придушення тих, хто виходить на вуличні протести. Всупереч цим зусиллям, мода на протестний рух не проходить, а скоріше посилюється. Причому не тільки і не стільки у опозиційних столицях, скільки, як заведено вважати, в лояльних Путіну регіонах.
Про чисельність мітингів завжди сперечаються, але подивіться на статистику затримань: в лідерах - Челябінськ і Якутськ, міста, які важко було запідозрити в підвищеній опозиційності. Поширення активних протестів по регіонах дедалі більше ускладнює практику перекидання поліцейських у великі міста, що "зажерлися", з інших регіонів для більш ефективного придушення виступів і залякування їхніх учасників. Доводиться залучати неконвенційні формування на зразок ряджених козаків або членів національно-визвольного руху.
Раніше "тітушек" не кидали на відкриті зіткнення з протестувальниками, обмежуючись дрібними провокаціями. Не можна не згадати, що свого часу в Україні подібна тактика влади зовсім не залякала, а, навпаки, згуртувала мітингувальників і підстьобнула їхню радикалізацію. Відбувається вона зараз і в Росії: вперше за останній час опозиціонери, нехай і ненадовго, перекрили в Москві одну з центральних вулиць - Страсний бульвар, а в Санкт-Петербурзі навіть споруджували невеликі барикади.
Дух Цифрового опору
Ще одна новинка цього протестного сезону - вірменські прапори в руках у деяких мітингувальників - символ мирних змін, досягнутих активністю людей. Протести 5 травня народили ще один символ чергового президентства Володимира Путіна: хлопчисько, якого тягнуть, заломивши руки, величезні поліцейські. Потужний підтекст для нового терміну Путіна: виходить, що одна з найвпливовіших людей планети, людина, що смикає за геополітичні важелі, нарівні з іншими вершить долі світу, боїться звичайних дітей на вулиці.
Протестувальників надихає не тільки Вірменія, на їхніх настроях не міг не позначитися успіх Цифрового опору - руху на захист месенджера Telegram зокрема та інтернету в цілому. Несподівано узгоджений владою і проведений на початку тижня мітинг в Москві був вражаюче численним і досить надихаючим. Свобода інтернету раптом стала тією платформою, на якій змогли виступити єдиним фронтом опозиційні лідери: акцію підтримали і Навальний з Яшиним, і Гудков, і ветеран правозахисного руху Пономарьов, і Явлінський, і навіть Удальцов. А не надто відомі до цього широким масам лібертаріанці, які організували цю багатотисячну акцію, заявили про себе як про гідну уваги політичну силу.
Нова "Болотна"?
Слоган "Змогли вірмени, зможемо і ми", який з'явився минулого тижня, зараз здається, мабуть, занадто оптимістичним для російської опозиції. Але він ламає розхожі уявлення про те, що вуличний протест у Росії - не більше ніж поступово згасаючі афтершоки масових виступів 2011-12 років. Пам'ять про ті події ще свіжа - зовсім недавно закінчилися останні кримінальні процеси, більшість яких були явно висмоктані з пальця.
Однак вона більше не працює - тисячі людей у багатьох містах Росії не злякалися вийти на протест, та ще й коли на дворі практично літо, суцільні вихідні, і спокуса залишити міста особливо сильна. Чи означає це, що прийшов час нових кримінальних переслідувань, ми дізнаємося вже після інавгурації. Але ми точно знаємо: так, як у Вірменії, в Росії явно не буде.
Олександр Плющев - російський журналіст, інтернет-експерт і блогер.
Цей коментар є висловленням особистої думки автора, яка може не збігатися з позицією української редакції і Deutsche Welle загалом.