У своїй промові щодо Афганістану Трамп змінив тон. "Ми не будемо більше займатися націєтворенням. Ми вбиватимемо терористів", - пообіцяв господар Білого дому. Цією заявою він відмежувався від словесної риторики багатьох західних політиків. Обидва його попередники - Джордж Буш-молодший та Барак Обама - теж постійно обґрунтовували введення військ до Афганістану встановленням демократії та захистом прав людини. Попри таку миролюбну риторику, обидва попередні американські президенти через брак політичної стратегії віддавали перевагу воєнному рішенню. Нині Трамп теж пішов цим шляхом.
Попередні практики замість нової стратегії
Американський президент дав зрозуміти, що подальша військова присутність в Афганістані відповідає національним інтересам США. У спадок, за словами Трампа, йому залишилися "великі, складні проблеми", однак він є "тим, хто проблеми вирішує". "І в кінці ми переможемо", - запевнив політик.
Щоправда, Трамп відмовився пояснити, що це могло б означати в політичному сенсі. "Наші війська ведуть боротьбу, щоби перемогти. Відтепер цілі перемоги - недвозначні та зрозумілі: атакувати наших ворогів, розбити "Ісламську державу", знищити "Аль-Каїду" та завадити "Талібану" захопити контроль над Афганістаном", - наголосив він. Але для досягнення таких цілей американському президентові знадобиться неабияке терпіння. А що станеться, якщо до США знову прибуватиме дедалі більше трун із тілами загиблих американських військових?
Глава Білого дому не навів жодних цифр щодо запланованого збільшення американського контингенту в Афганістані. Так само жодним словом не згадав хоча б приблизний час завершення місії. Лише додав: "Віднині реальна ситуація на місці, а не довільні плани керуватимуть нашою стратегією".
Президент США також оголосив пом'якшення правил дій американських військових під час бойових операцій у Афганістані. "Мікроменеджмент з Вашингтона не перемагає у битвах", - визнав він, додавши, що самі солдати мусять навчитися самостійно діяти на полях бою.
Така риторика може означає, що побільшає операцій безпілотників, ударів з повітря, боїв та що частіше лунатимуть постріли. Словом, ще більше війни та смерті. Усе це дуже знайомо. За Трампа США знову повертаються до активних бойових дій у Афганістані.
Партнерам по НАТО це не сподобається. Хоча кілька тижнів тому вони надіслали чіткий сигнал готовності надавати США підтримку в цьому плані, однак при цьому не має скластися враження, що НАТО причетне до війни в Афганістані, наголошували в Альянсі. Та спроби втримати такий баланс приречені на швидкий провал.
Пакистан - непростий союзник
Так само не стали чимось новим словесні погрози в бік Пакистану. "Ми більше не можемо мовчати про розташовані у Пакистані безпечні зони відступу для терористичних організацій, руху "Талібан" та інших угруповань", - застеріг Трамп. Посадовці у Вашингтоні й раніше робили подібні заяви. Варто згадати висловлювання Барака Обами, Гілларі Клінтон, Діка Чейні чи Дональда Рамсфельда. Усі вони вказували на буцім подвійну гру Пакистану в битві за контроль над Афганістаном. Усі вони нарікали. Погрожували. Іноді США зменшували обсяги грошової допомоги Пакистану. Ось, власне, і все.
Адже Вашингтон просто не може відмовитися від Пакистану як союзника, який до того ж має ядерну зброю. Навіть постачання американським військам в Афганістані залежать від Пакистану. Трамп закликав Пакистан "продемонструвати дії задля цивілізації, порядку та миру".
Та що президент США робитиме, якщо Ісламабад і надалі буде переслідувати власні цілі? Запровадить санкції? Погрожуватиме? Припинить всі програми військової допомоги? Чи, може, заграватиме з Індією? Наслідком буде ще більше посилення впливу Китаю в регіоні.
Глухий кут
Виступ Трампа показав, що він не має козирів у рукаві. У нього просто немає політичного бачення майбутнього всього регіону. Те ж саме було і в жовтні 2001 року, коли розпочалася військова операція США в Афганістані, і це виявилося фатальною помилкою. Конфлікт в Афганістані був і лишається конфліктом з багатьма гравцями.
І йдеться не лише про Пакистан. У цьому регіоні відстоюють свої інтереси й такі країни, як Індія, Іран, Росія, Китай та Саудівська Аравія. Усі вони шукають та знаходять союзників у Афганістані. Як наслідок, альянси тут нетривкі, адже кожного цікавлять лише власні інтереси. Вже багато десятиліть поспіль Афганістан лишається ареною, де між гравцями точиться ідеологічне та воєнне протистояння, яке ведеться чужими руками.
Те, що Афганістан після майже чотирьох десятиліть постійної війни розділений у соціальному та етнічному плані, на руку закордонним гравцям. Близько 16 років тому Захід втрутився у громадянську війну в цій країні, що на той час ще не завершилася. Уряд у Кабулі не має політичної єдності. Альянс між президентом Ашрафом Гані та главою уряду країни Абдуллою Абдуллою затьмарюють глибокі розбіжності. Віце-президент Дустум утік із країни, щоб уникнути слідства, яке розслідує звинувачення у викраденні та зґвалтуванні політичного опонента.
Корумповані царьки в якості гарантів стабільності
Тим часом регіональні губернатори почуваються справжніми абсолютними володарями. Не в останню чергу через дії Заходу, що вважає їх гарантами порядку та надає підтримку. Таким правителям дозволено бути корумпованими, вони можуть навіть мати власне військо та тероризувати місцеве населення. Все це лише збільшує прірву, яка розділяє уряд у Кабулі та громадян, та грає на руку талібам. Культура безкарності є гарантом тероризму.
Колись і президент Трамп зрозуміє, що перемоги в Афганістані не досягти бомбардуваннями. Все одно в якийсь момент доведеться сісти за стіл переговорів. Це станеться тоді, коли всі втомляться від війни. Але сьогоднішній стан справ - відсутність нової стратегії. Лише продовження війни, в якій не буде переможців. Адже тероризм стає й відповіддю на політичний вакуум.