Своїм рішенням більше не продавати за кордон низькозбагачений уран, а залишати його в Ірані, Тегеран ставить під загрозу ядерну угоду, яку, крім США, всі інші країни-підписанти планують виконувати й надалі. Крім того, Іран анонсує і подальші кроки, такі як плани вдатися до вищого збагачення урану. Це рішення означає кінець "доби зваженості, дипломатії і надії", яку Тегеран хотів розпочати після обрання 2013 року президентом Хасана Роухані. Кульмінацією цієї доби 2015 року стало підписання ядерної угоди.
Утім, Роухані від самого початку зустрів чималий опір всередині країни з боку прибічників жорсткого курсу - насамперед в особі релігійного лідера Алі Хаменеї і стражів ісламської революції. Вони не були зацікавлені в тому, щоби угода мала успіх, і створювали перепони президентові на кожному кроці - і у внутрішній, і в зовнішній політиці.
Між двох вогнів завдяки США
Здається, Роухані вже втратив надію на порятунок ядерної угоди як власного досягнення у зовнішній політиці. Початком кінця цієї угоди стало рішення Вашингтона рік тому вийти з угоди і заблокувати не лише експорт іранської нафти, але й збагаченого урану і важкої води. Президент Роухані у день річниці заяви США повідомив, що Іран планує відмовитись від виконання частини положень угоди.
Припинення дії винятків з боку США щодо експорту нафти та збагаченого урану залишило іранському керівництву лише два варіанти дій: або повністю відмовитися від збагачення урану, або продовжити це робити, але, накопичивши понад 300 кілограмів збагаченого урану, порушити умови угоди.
Хоч Іран і опинився у важкому становищі, утім, відмова від виконання умов угоди створює ризик втратити підтримку Франції, Великобританії та Німеччини. Ці країни дотепер намагалися зберегти угоду попри вихід із неї США. Тепер може статися так, що європейські союзники Роухані наблизяться до жорсткої лінії Вашингтона.
Повернення темних часів?
До речі, попри вихід США з угоди і особисте її несприйняття Дональдом Трампом, Вашингтон регулярно сигналізував готовність до діалогу з Тегераном. Однак іранське керівництво ігнорувало ці сигнали. Натомість тепер існує ризик повернення у темні часи конфронтаційної політики Ірану часів попереднього президента Ахмадінежада. Це, своєю чергою, буде для американських "яструбів" підтвердженням їхнього переконання, що в Ірані немає поміркованих співрозмовників.
Давши європейським партнерам термін у 60 днів, Роухані хоче змусити їх надати пропозиції щодо нової угоди, яка передбачала би механізм захисту від санкцій США. Однак це виглядає радше як маневр відчаю після того, як Іран шість років намагався позбутися тягаря санкцій. Відчай цей спричинений, зокрема, й обмеженими важелями впливу Роухані на політику Ірану у відносинах із сусідами на Близькому Сході, в якій домінують прибічники жорсткого курсу.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.