Політичний характер рішення Москви стосовно конкурсу "Євробачення" у 2017 році був наперед визначений. Саме тому, що відбувається він на території країни, з якою йде війна. Якби Росія вирішила бойкотувати конкурс або надіслати якогось одіозного артиста на кшталт Кобзона - це було би сприйнято як політичний демарш. Якби надіслала когось максимально нейтрального - це трактувалося б як м'який варіант і спроба налагоджування відносин. Але, треба визнати, ті, хто вигадав відправити до Києва прикуту до інвалідного візка Юлію Самойлову, вміють використати ситуацію по максимуму.
Можливо, в їхній картині світу таке рішення виглядає адекватною відповіддю на минулорічну перемогу співачки Джамали. Мовляв, ви зі своєю учасницею спекулювали складною, але легко зчитуваною комбінацією історичних подій та політичних реалій, а ми перевіримо Європу на толерантність. Очевидно, що йдеться тільки про політику, бо про пісенний конкурс давно вже позабули. Більше того, тепер "Євробачення" навіть не розглядають як якісь змагання, спорт. Тепер це політика в чистому вигляді, і, власне, самі виступи та фінальне голосування - далеко не найцікавіші частини процесу.
Спецоперація "інвалід"
Ситуація розвивалася так: спочатку в одному з телешоу на Першому каналі, котрий цього року відповідає за відбір учасника від Росії і повинен транслювати сам конкурс, трапляється скандал за участю інваліда. Багато хто кидається захищати його права від нетолерантних ведучих Володимира Познера та Ренати Литвинової. У країні, де в інвалідів немає практично жодних можливостей вести нормальне життя, в одного героя телешоу раптом знайшлася величезна армія захисників. Через кілька днів Перший канал вибирає дівчину на візку як учасницю "Євробачення", і це виглядає як "робота над помилками", в цьому навіть встигають побачити символ зміни ставлення до людей з обмеженими можливостями, якщо не в країні в цілому, то принаймні на телебаченні, що для російських реалій майже рівнозначно.
Дехто побачив у цьому навіть якісь прояви сумнозвісної "відлиги", яку нині можно помічати в будь-яких нелюдожерських подіях. З'являється й версія, за якою такий вибір було зроблено, щоб обеззброїти українську публіку та ЗМІ: мовляв, посоромляться проявляти агресію до інваліда. Але вже через кілька годин стає відомо, що у Юлії Самойлової можуть виникнути проблеми при в'їзді до України, оскільки вона відвідувала анексований Крим. У цей момент неможливо було не здивуватися досконалості зла та безмежності цинізму, які закладені в цей варіант.
Викликають жаль
Заради справедливості варто сказати, що серед більш-менш відомих російських артистів, котрих Перший канал міг би відправити на "Євробачення", не так уже й легко відшукати тих, хто за ці три роки не побував у Криму. Навіть умовно альтернативний, популярний серед значної частини ліберальної інтелігенції Сергій Шуров виступав зі своїм "Ленінградом" на фестивалі у Севастополі. Але Шнурова, якщо його не впустять в Україну і не дадуть взяти участь у якомусь конкурсі, зовсім не шкода, а от Самойлову - дуже. Цю історію можна чудово продати публіці, причому не лише російській.
Навряд чи Україну та українців дуже хвилює те, як цей конфлікт використовуватиметься для внутрішньоросійської пропаганди, - бачили й не таке. Але нерозумно було б очікувати, що настільки привабливий майданчик, як "Євробачення" не буде використаний для ескалації антиукраїнської пропаганди в Європі. "Дівчина зі страшним діагнозом, яка героїчно бореться з хворобою, змушена попрощатися з мрією дитинства з волі української хунти. І за що ж її так жорстко карають? Лише за те, що вона колись заспівала пару пісень про любов у Керчі", - ось який основний сюжет готується на найближчі місяці.
Нетонка політика
Москва очевидно провокує Київ на жорстку реакцію, та його й провокувати особливо не треба: будь-який український політик 150 разів подумає, перш ніж виступити на захист російської учасниці "Євробачення". Можливості для маневру тут надзвичайно малі: пусти одного порушника - й уже не відіб'єшся від звинувачень у зраді Батьківщини. Підштовхуючи Київ до жорсткого рішення, Кремль розхитує ситуацію й у самій Україні, підігріваючи умовно проросійську публіку. Ситуація для Москви виглядає виграшною у будь-якому випадку: якщо раптом СБУ не побачить у Юлії Самойловій загрози національній безпеці України і допустить її в'їзд, це можна буде трактувати, як хай і непряме, але визнання Криму російським.
Україна, можливо, могла би обернути цю ситуацію собі на користь або, щонайменше, не програти. Для цього доведеться вигадати якесь тонке рішення, котре, з одного боку, дозволило би російській учасниці взяти участь у конкурсі, а з іншого - не призвело би до урядової кризи чи, не дай Боже, заворушень. Врешті-решт, було би бажання, можна й окремий закон про конкретну людину прийняти, якщо треба. Але в тому-то й справа, що війна - неслуший час для тонких та витончених політичних рішень.