Макрон і Путін: діалог із викликом
31 травня 2017 р.На відміну від своєї опонентки, правої популістки Марін Ле Пен, ще під час передвиборної кампанії Макрон демонстрував безкомпромісність в питанні санкцій щодо Росії, вимагаючи їх збереження.
У своїй програмі він відкрито називав Росію загрозою для Європи, у тому числі з точки зору безпеки. Тепер же дехто запитує, чи варто було приймати з візитом Путіна так скоро після вступу Макрона на посаду. Такий підхід політичного реалізму з боку Макрона декого роздратував, але зустріч у Версалі засвідчила, що занепокоєння були марними. Еммануель Макрон не пішов на жодні компроміси. Відновлення діалогу з Москвою, який і за його попередника президента Франсуа Олланда відбувався не дуже гладко, тепер пішло за планом Єлисейського палацу: Макрон задавав тон, а Путін виступав "на других ролях".
Макрон продемонстрував рішучість, повторно озвучивши свою критику у бік Росії в присутності її президента. Він засудив дезінформацію, яка ллється з пропагандистського каналу RT та агентства Sputnik. Під час виборної кампанії у Франції вони поширювали наклеп проти Макрона. Крім того, він нагадав і про ситуацію з правами людини в Росії, засудив переслідування геїв у Чечні та висловив стурбованість тиском, що його зазнають у РФ неурядові організації.
Жодних поступок у принципових питаннях
Все це показує, що діалог з Росією, нехай і необхідний, але не може починатися із компромісів та поступок щодо засадничих цінностей. Для того, щоби спрогнозувати позицію Макрона відносно спроб Росії дестабілізувати ситуацію в Україні, слід мати на увазі три негласні фактори:
1. Відносини Франції з Німеччиною. Франція та Німеччина були ініціаторами "нормандського формату" переговорів, які завершилися укладанням мінських угод. Настільки ж важливою є і рішучість Макрона та німецької канцлерки Анґели Меркель (Angela Merkel) поглиблювати відносини між Парижем та Берліном. Обидва вони можуть приміряти на себе роль "лідерів вільного світу", адже президентові США Дональду Трампу вона не дуже пасує. І в цьому розумінні Україна - це, так би мовити, випробування par excellence.
2. Єдність Європи. Макрон усвідомлює, що розколу серед країн ЄС в українському питанні і в питанні санкцій не можна допустити. Противне означало б перемогу Путіна. Не випадковим є те, що на саміті Великої сімки у Таорміні лідери підтвердили важливість збереження цих санкцій. У заключному комюніке йдеться навіть про можливе посилення санкційних заходів.
3. Міжнародне право. Вторгнення на Донбас та анексія Криму є неприйнятними. Лише з цих позицій можливе відновлення діалогу з Москвою. Хоча Макрон і довів свої дипломатичні здібності, говорячи про те, що мінські угоди мають виконувати обидві сторони - Україна та Росія, все ж він не залишив сумнівів щодо того, на кому, на його думку, лежить основна вина за їх невиконання - на Москві.
На крок попереду інших
Зі стратегічної точки зору лінія Макрона не суперечить політиці його попередника Олланда, але піднімає планку вище. Таким чином можна буде перевірити, як далеко готова зайти Росія, але водночас не ставлячи під сумнів принципову готовність до співпраці з Москвою. Плани Макрона щодо спільного з Німеччиною посилення обороноздатності Європи та нового позиціонування Франції у НАТО показують, наскільки серйозно він сприймає російську загрозу і наскільки рішучими є наміри їй протидіяти.
Він примушує Путіна до вибору: або змінити позицію, або відчути на собі наслідки своєї політики. Попри усмішку та щире прагнення до діалогу, Макрон пішов на крок далі від усіх своїх попередників. У багатьох аспектах це нагадує рішучість Шарля де Голля у момент Берлінської кризи 1961 року, або Франсуа Міттерана у часи "холодної війни".
Макрон показав, що захист цінностей та реалізм є сумісними. Він поставив Путіна перед ще одним викликом. "Чи Ви готові змінитися і дивитися вперед?" - запитав молодий президент російського лідера. Згода Путіна стала б перемогою Макрона. В іншому разі, Макрон продемонструє, що російський президент більше не готовий грати за правилами сучасного світопорядку. Вже незабаром ми дізнаємося про те, який вибір зробив Кремль.
Автор: Ніколя Тензер, голова паризького аналітичного інституту "Centre d'étude et de réflexion pour l'action politique (CERAP)"