Німецький політолог: Путіну рано вірити

DW: Пане Умланде, на вашу думку, що могли би означати сьогоднішні заяви з Києва про домовленості президентів Порошенка і Путіна про, як сказали у прес-службі українського президента, "режим припинення вогню"?

Андреас Умланд: Складно сказати, адже в нас немає запису цієї телефонної розмови між Путіним і Порошенком. Але можна виходити з того, що Україна зацікавлена в мирному рішенні конфлікту, адже Росія має велику військову перевагу. І Росія за останні два тижні дала зрозуміти, що готова застосовувати у цьому конфлікті регулярні війська. Тож, власне, Україні залишається лише шукати невійськове рішення.

Чи можна вже говорити про те, що означає цей сигнал? Робити якісь висновки із заяв? Адже зовсім нещодавно Путін говорив навіть про державність для "Новоросії". І чи не випадково, що ця новина з'явилася саме тепер, після тижнів ескалації в конфлікті, але напередодні саміту НАТО, напередодні можливого запровадження жорсткіших санкцій проти Росії?

Я вважаю, немає сенсу спекулювати щодо того, що саме означає той чи інший сигнал. Якщо це в інтересах Росії - трохи знизити градус напруги, щоб, можливо, уникнути жорсткіших санкцій ЄС чи досягнути їхнього скасування, тоді я можу уявити, що є гарні шанси на припинення вогню. Але це складно оцінити. І водночас, якщо Захід запровадить жорсткі санкції, які справді поцілять по російській економіці чи російських можновладцях, тоді Росія точно буде сильніше зацікавлена у пошуку мирного рішення, ніж якщо не буде жодних або будуть тільки обмежені санкції. А риторику Путіна не потрібно сприймати особливо серйозно, адже в минулому було багато заяв, які потім не багато важили.

Чи могла би перспектива припинення вогню і відступ військ АТО призвести до "замороженого конфлікту" на території Донеччині та Луганщині?

Одна з проблем в разі припинення вогню полягає в тому, що незрозуміла кінцева мета. Чи це, справді, був би заморожений конфлікт і, так би мовити, фіксація втрати нової частини території для України. Чи це справді був би шлях до вирішення конфлікту. У будь-якому разі, ймовірно, варто було б вітати припинення вогню. Хоча потрібно дуже точно роздивитися, про яке велике політичне рішення у підсумку такого припинення вогню йдеться.

Якщо подібно до Криму це було би просто новою анексією - чи то де факто, чи то де юре, тоді, звісно, це не в інтересах українського керівництва. І без того стоїть питання, яким є взагалі інтерес Росії у всіх цих діях. За бажання Росія могла б анексувати ці території набагато раніше. Виникає припущення, що їй ці території не потрібні, а йдеться радше про використання конфлікту з тим, щоб дестабілізувати Україну.

Наскільки реалістичним, на ваш погляд, розвиток подій в Україні подібно до того, що ми спостерігали в Придністров'ї, в Грузії?

За яким саме сценарієм розвиватиметься ситуація, сказати складно. Чи могла би бути псевдодержава, як у випадку з Придністров'ям, Південною Осетією та Абхазією, чи формально ці частини могли б залишитися українськими, але де факто були б під російським контролем, що буде - сказати складно. Питання і в тому, як це собі уявляє Київ, якщо справді буде неможливо встановити повний контроль над Донбасом, то що тоді взагалі буде в інтересах Києва? Чи хотів би Київ за таких умов все ще нести відповідальність за ці регіони, чи, можливо, відмовитися від них і зосередитися на реформуванні решти України?

Чим би ви пояснили те, що Захід не дуже квапиться з допомогою Україні. Військової допомоги немає і кажуть, що не буде. А також немає поспіху із санкціями.

На мою думку, є дві причини. По-перше, досі залишається певна неоднозначність з інтерпретацією конфлікту в Україні, адже і досі чимало людей у ЄС вважають, що це все громадянська війна, куди ЄС не має втручатися. Другий фактор - економічні інтереси. Низка країн залежні від постачання російської нафти та газу. До того ж, політики не квапляться йти на конфлікт з Росією, оскільки побоюються за підтримку власного населення. Але я вважаю, що з кожним днем, з яким чіткіше видно залучення Росії у події в Україні, зростатиме і підтримка жорсткіших санкцій.

Україна не є членом НАТО, тому не може розраховувати на військову допомогу від альянсу. Але у Києві кажуть про можливість одержання особливого статусу відносин з НАТО. Чи можливо це? Що б це могло дати для підтримки України?

Я побоююсь, що чогось такого не буде, або що це не матиме великих наслідків. Асоціація з НАТО насправді мало що означатиме. Все, що перебуває за межами повноцінного членства в НАТО, залишатиме альянсу простір для рішень, що саме робити. Організація і зараз могла би допомагати Україні, якби хотіла, для цього не треба особливий статус відносин з НАТО.