Політичний ювілей

У своєму в'язаному светрі Марілуїзе Бек особливо виділялася на тлі інших депутатів, коли разом з іще 28-ма однопартійцями від Зелених розпочала парламентську діяльність навесні 1983-го року. "Атмосфера була захоплюючою. Для політичного істеблішменту Бонна це було справжнім шоком", - пригадує вона.

Поруч із нею, при костюмі і краватці, сидів новий канцлер - лідер християнських демократів, легендарний Гельмут Коль. Бек привітала його з перемогою, але букету квітів він так від неї і не дочекався. Натомість отримав соснову гілку - на підтримку тодішньої громадянської акції з протидії вирубці лісів у Німеччині.

Скромний початок

Історія німецьких Зелених починається лише за три роки до їхнього феєричного потрапляння до Бундестагу. Партія зародилася у тодішній Західній Німеччині на хвилі масових протестів проти планів розміщення у ФРН американських ракет середньої дальності з ядерними боєголовками. Так доля звела докупи активістів з різних галузей: природоохоронців, правозахисників, противників глобальної гонитви за озброєнням тощо. Весь цей строкатий "коктейль" і заклав підвалини майбутньої, так би мовити, "антипартійної" чи "антиістеблішментської партії" у Німеччині.

Десь всередині 1990-х партія Зелених повністю "виросла з пелюшок", ставши по-справжньому серйозною політичною силою. 1998-го її представники увійшли до урядової коаліції з соціал-демократами, а Йошка Фішер - один з найпопулярніших Зелених - отримав посаду віце-канцлера та очолив МЗС. Зелені мали довести, чи насправді здатні добре урядувати. І вже невдовзі отримали перший дипломатичний виклик: це сталося 1999-го року з розвитком конфлікту в Косово. Саме Йошка Фішер, відомий своїми пацифістськими поглядами, мав озвучувати офіційну позицію Берліна щодо подій у Приштіні та Белграді. Крім того, Зеленим треба було домовитися з енергетичними концернами про поступовий відхід від атомної енергетики до 2021-го року.

На період очолення Фішером німецького МЗС припав і "візовий скандал" зі зловживанням оформленням німецьких віз у посольстві ФРН в Києві. Тоді керівникові МЗС уперше в сучасній історії німецького парламентаризму довелося свідчити перед слідчою комісією Бундестагу та ще й з трансляцією виступу в прямому ефірі.

Переорієнтація

З основними завданнями, зауважують оглядачі, партія загалом впоралася. І все ж 2005-го року альянс соціал-демократів та Зелених по-своєму оцінили виборці, і він зазнав поразки. Зеленим довелося знову звикати до місця в опозиції. До того ж, побоювання з'явилися і за майбутнє партії після того, як харизматичний Йошка Фішер оголосив про відхід від активного політичного життя. "Однак життя довело, що партія трималася не на особистостях, а на ідеях", - розмірковує Марілуїзе Бек. Сьогодні представники Зелених присутні на різних щаблях німецької влади, в тому числі земельному - у Баден-Вюртемберзі та міському - у Штутгарті.

Політична вага

Історія Зелених - це історія успіху, каже професор політичних наук в університеті Бремена Лотар Пробст, вказуючи на їхні середні, але дуже стабільні результати на виборах - від 10 до 20 відсотків голосів. Пробст пояснює це широким профілем самого виборця. Адже сьогодні партія апелює не лише до проблем захисту довкілля - це і освіта, і соціальна справедливість, захист прав споживачів тощо.

До того ж, проблематикою захисту довкілля сьогодні займаються не самі лише Зелені - вони у цій царині втратили монополію риторики. Відхід від атомної енергетики, наприклад, підтримують і християнські демократи канцлера Анґели Меркель. Хоча, за словами Пробста, німецькі Зелені і надалі прагнуть зберегти своє "зелене", тобто, екологічне реноме.

Партію, чиє майбутнє на час створення виглядало дуже непевним, сьогодні сприймають всерйоз усі політичні гравці, а рейтинги тримаються на як ніколи високому рівні. Але що буде з Зеленими за п'ять чи десять років? Марілуїзе Бек сподівається побачити своїх однопартійців у наступних урядах. За 30 років, що минули від часу заснування, партія Зелених стала дорослим і самодостатнім політичним організмом, який цілком усвідомлює силу свого політичного впливу.