Сліди єврейської спадщини

Німецький фотограф-волонтер Кристіан Геррманн з 2012 року займається проблемою дослідження, відновлення та збереження єврейської спадщини, двічі-тричі на рік відвідуючи колишні осередки єврейської культури в Україні (на території Галичини та Буковини). За два роки Геррманн устиг сфотографувати залишки об’єктів єврейської культури в таких містах, як Львів, Сокаль, Великі Мости, Жовква, Старий Самбір, Тернопіль, Сатанів, Чернівці та Новоселіца. Понад п’ятдесят своїх чорно-білих світлин фотограф представив до уваги публіки під час виставки "У пошуках слідів: єврейська культурна спадщина в Західній Україні" у Кельні та Франкфурті-на Майні.

DW: Пане Геррманне, чому Ви, німець, обрали проблему збереження залишків єврейської спадщини в Україні темою для своєї творчості?

Кристіан Геррманн: Коли відкрились кордони та впала "залізна завіса", я почав подорожувати Східною Європою. Спочатку я побував у Польщі, потім з'їздив до Росії. Там я помітив історичний зв’язок, побачив сліди вторгнення та понівечення пам’ятних місць у період Другої світової війни. А коли вперше побував у Кракові, то дізнався трагічну історію єврейських поселень. Після того залишитись байдужим було б дивно. А потім уже був Львів. З цього міста почалась моя любов до України.

Далі рушив у Чернівці, де не зміг оминути проблеми відновлення єврейських кладовищ. Відвідав один цвинтар, який настільки поріс травою, що нагадував джунглі. До такого я не був готовий. Почав досліджувати це питання, відшукав електронні адреси близько 300 людей із Канади, США, Німеччини, Ізраїлю, які народились у цьому місті та могли поділитись своїми спогадами, зокрема й про Голокост. Далі почалась співпраця із волонтерськими організаціями у Чернівцях, які також займалися дослідженням та відновленням цвинтарів, руїн і синагог. Саме така ініціативність змушує мене повертатись в Україну знову й знову.

Чому, на Вашу думку, так важливо показати громадськості, що ще помітні залишки єврейської спадщини необхідно зберігати та поступово відновлювати?

Це важливо, адже вони є частиною української культурної спадщини. Перший документ, який фіксує появу єврейського поселення на території сучасної України датований XIV століттям. Це унікальна ситуація. Західна Україна була осередком єврейської культури, що налічував, за даними Асоціації єврейських організацій та громад України, приблизно 2000 синагог і таку ж кількість кладовищ, численні історичні пам’ятки. У деяких містах євреями була більшість населення, інколи 90 відсотків жителів. Коли розпочались масові винищення, вони, звичайно, їхали туди, де могли вижити та планувати майбутнє.

Чи думали Ви над тим, як можна зберегти цю спадщину?

Я навіть не уявляю. Проблематичним є відновлення будинків, зокрема й синагог. Але все залежить від міста та стану зруйнованості тієї чи іншої споруди. Наприклад, деякі кладовища слугують смітниками, туди звозять усілякий бруд.

У своїх фото Ви головним чином зосереджуєтесь на поселеннях на Буковині та Галичині, які постраждали саме у період німецької окупації під час Другої світової війни? Чим це зумовлено?

Питання глибше ніж період німецької окупації, але на фото представлено й пам’ятні місця цього часу. Так склалося, що сьогодні німці мало знають про страшні події, зокрема вбивства людей у жахливий спосіб. Їм відомо, що був Голокост, але вони не знають деталей винищення єврейського населення у Східній Європі. Більшість уявляє геноцид як індустріалізоване вбивство за допомогою машин. На території України євреїв убивали із близької відстані, дивлячись їм в очі. Саме це ми повинні дуже добре памֹ'ятати.

Чи плануєте Ви показати свої фото в Україні?

Таких пропозицій поки не було. Але якщо це станеться, то я готовий. Із 30 вересня виставка проходитиме у Франкфурті-на-Майні, а наступного року, можливо, ці фото будуть представлені у Дюссельдорфі.