Олександр Солженіцин: яким його бачила Німеччина

Незадовго до своєї смерті видатний російський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Олександр Солженіцин розповів в одному з інтерв'ю німецьким ЗМІ про те, який вплив справили на нього Шиллер, Ґете, Шеллінґ, про те, що він не уявляє свого життя без Баха, Бетховена, Шуберта. Так само можна сказати, що й Німеччина не уявляє собі літератури й політичної історії ХХ століття без Солженіцина. "Незаперечним авторитетом" назвав його якось часопис Der Spiegel. Свій центральний нарис на багатьох сторінках, опублікований після висилки письменника з СРСР в 1974 році, Der Spiegel почав словами: "Кремлівська влада не витримала виклику, кинутого їй борцем-одинаком". Їй вторувала газета Süddeutsche Zeitung: "Можна вислати за кордон письменника, але не можна знищити совість російської літератури". А Stuttgarter Zeitung підкреслювала: "Приклад Солженіцина показує, якою великою може виявитися влада письменника".

У будинку в Генріха Белля

До речі, вислали Солженіцина саме у ФРН. Коли після виходу в світ на Заході книги "Архіпелаг ГУЛАГ" ситуація навколо нього стала загострюватися і Політбюро обговорювало, що робити з непокірним письменником, тодішній канцлер ФРН Віллі Брандт (Willy Brandt) під час одного зі своїх виступів ніби між іншим зауважив, що у Західній Німеччині Солженіцин зміг би спокійно працювати. У Москві це сприйняли як рятівний сигнал і відразу почали таємні переговори з представниками уряду ФРН.

Все відбувалося дуже швидко, а на останній стадії до них підключили німецького письменника, нобелівського лауреата Генріха Белля (Heinrich Böll). До нього, в його будинок в селі Лангенбройх неподалік від Кельна, і привезли Солженіцина після приземлення. Він прожив тут три дні, потім подався до Цюріха зі своїм адвокатом і повіреним у справах. Згодом перебрався до Сполучених Штатів, де прожив усі роки вимушеної еміграції.

Ще до того Белль, котрий бував у Москві, нелегально переправляв на Захід рукописи Солженіцина, в тому числі, судячи з усього, і рукопис "Архіпелагу ГУЛАГ". Згодом, до речі, переправку архіву письменника з СРСР взяв на себе посол ФРН Андреас Маєр-Ландрут (Andreas Meyer-Landrut).

Що стосується "Архіпелагу ГУЛАГ", то вийшовши німецькою мовою практично відразу після російської публікації в Парижі, він, як наголошувала німецька преса, "відкрив очі наївним лівим інтелектуалам і ошелешив їх": "Після цієї книги більше вже ніхто не зможе уявляти собі марксистську ідеологію без репресивного апарату". Згідно з загальним визнанням, "Архіпелаг ГУЛАГ" мав історичне значення. Ще ніколи документальна книжка не очолювала список бестселерів у Німеччині протягом 13 місяців: з лютого 1974 року по березень 1975 року! Це німецький переклад. А російський оригінал першою почала читати в ефірі саме радіостанція "Німецька хвиля" (під такою назвою знали тоді в Радянському Союзі Deutsche Welle). За що її відразу стали глушити ще сильніше, ніж доти.

Солженіцин і західна демократія

Але вже досить рано залунали в Німеччині й критичні голоси. Вони стосувалися, насамперед, поглядів Солженіцина щодо західної демократії. Ще в 1974 році Лев Копелєв, відомий публіцист, який відбував разом з Солженіциним термін у "шарашці", учасник правозахисного руху, позбавлений згодом, 1980 року, радянського громадянства, в опублікованій в німецькому тижневику Die Zeit статті застерігав "великого письменника" від "беззастережних суджень", від того, щоб пояснювати всі біди людства "катастрофічним ослабленням західної цивілізації".

Вже значно пізніше газета Süddeutsche Zeitung, коментуючи повернення Солженіцина в Росію в 1994 році, писала про те, що "консервативний визволитель" не знайшов собі там місця. Радіостанція Bayerischer Rundfunk говорила у своїй передачі про "шок", який викликали виступи й пророцтва Солженіцина після його повернення на батьківщину. Його "звернені в минуле" політичні та ідеологічні уявлення автор Bayerischer Rundfunk навіть назвав "реакційною утопією", підкреслюючи при цьому, що письменник ніколи не приховував того, що відкидає західні цінності: "Плюралізм і ліберальне суспільство Солженіцин має за ніщо, і навіть демократію уявляє лише з сильним правителем на чолі".

Цим "сильним правителем" став для Солженіцина Володимир Путін. Розмовляючи з письменником вже у 2007 році, журналісти Der Spiegel нагадали йому, що він відмовився й від Державної премії, якою хотів винагородити його Горбачов, і від ордена Єльцина, а ось від Путіна, "колишнього глави спецслужби, яка так жорстоко переслідувала і цькувала письменника", прийняв. Де тут логіка? Солженіцин, дуже різко критикуючи і правління Горбачова ( "політична наївність, недосвідченість і безвідповідальність"), і час Єльцина ( "безоглядна поспішність", "масове пограбування національних надбань"), сказав, зокрема, що прийняти нагороду від верховної влади, яка довела Росію до критичного стану, він не міг. Що стосується Путіна, то, як підкреслив письменник, той не був ні слідчим КДБ, ні начальником табору і вживає заходів з метою відновлення міцності державного управління.

Чому великий мораліст був консерватором

Німецькі журналісти наполягали: адже Путін називає розпад Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття, що грає на руку тим, хто хоче забути про минуле ... На що Солженіцин заговорив про великодержавність Америки, про "докори ззовні", про те, що на Заході, в країнах колишнього соцтабору і в колишніх республіках СРСР і надалі ототожнюють "радянське" з "російським" і бачать джерело всіх бід у історичному шляху Росії. "Але ви ж виступали за громадянське самоврядування, - наполягав Der Spiegel, - а зараз влада зосереджена в руках президента Путіна, все орієнтовано на нього ..." Солженіцин не погодився. Державна влада, за його словами, делегує дедалі більшу кількість рішень на місця. Правда, додав письменник, це йде занадто повільно і ще не має системного характеру.

Газета Frankfurter Allgemeine Zeitung пояснює підтримку Солженіциним політики Путіна, котра вразила Захід, тим, що "великий мораліст" вважав розумним "триматися за погане, щоб уникнути гіршого". І вважає, що він став консерватором через його негативний, "катастрофічний", як вона висловилася, життєвий досвід. Війна, арешт і табір, рак, а згодом цькування в радянській пресі, загроза нового арешту, висилка за кордон, - все це, безумовно, наклало відбиток на його світогляд.

А втім, як і на творчість, збагативши світову літературу безсмертними творами.