"Перегрів" німецьких депутатів

Достатньо одного погляду в робочий розклад німецького депутата Бундестагу, аби зрозуміти: сидіти, склавши руки, йому ніколи. Між записами в його календарі від сили 15 хвилин: слід побувати на засіданнях парламентських комісій, встигнути на голосування до пленарної зали, прочитати експертний висновок на кілька сотень сторінок, відповісти на двадцять мейлів з питаннями та проханнями від виборців тощо.

"Мій робочий день зазвичай триває 12-16 годин",- розповідає Марко Бюлов, який уже десять років є депутатом Бундестагу від СДПН. Законів та інших політичних ухвал стає більше, а часу на їхнє ухвалення – менше. Бюлов скаржиться, що часто взагалі немає можливості докладно ознайомитися з тим чи іншим законопроектом.

Лише запитів та клопотань у рамках одного пленарного засідання вистачить, аби вкрити цими паперами десятиметровий стіл. "Якби я перечитував усе, що нам приносять, я б нічим іншим більше не мав часу займатися",- нарікає Бюлов. Багато колег, каже він, навіть захворюють через такий стрес на депутатській роботі.

Бундестагівські "ухвалювачі"

У своїй книзі "Ми, ухвалювачі" ("Wir Abnicker") Марко Бюлов без прикрас розповідає те, про що інші депутати воліли б мовчати. Часовий тиск та необхідність якось виборсуватися з моря законопроектів призводять до того, що ці процеси часом відбуваються недостатньо прозоро та демократично й іноді наслідком стають помилкові ухвали.

Традиційно законопроекти спершу опрацьовуються в галузевих підкомітетах Бундестагу, до яких входять депутати, що знаються на тій чи іншій галузі. Утім, нерідко їм просто не вистачає часу, аби докладно ознайомитися з тією чи іншою проблемою. Тоді до обговорення запрошуються експерти ззовні. Та серед них останнім часом багато таких, які за гроші представляють інтереси тих чи інших бізнесових груп, тобто займаються лобіюванням. Чим менше часу на перевірку лишається в депутата, тим більша ймовірність, що він просто дослухається до аргументів лобістів, критикує Марко Бюлов.

Часовий тиск

Ініціатива abgeordnetenwatch.de уважно спостерігає за роботою парламентарів. Її активісти підтверджують сказане Бюловим. Речник ініціативи Ґреґор Гакманн критикує: "Навіть у фахових комітетах працює небагато людей, які справді завдають собі клопоту глибоко вивчити те чи інше питання". Обізнаними є зазвичай лише доповідачі фракцій та голови комітетів. "Усі інші фактично лише підтакують їхнім пропозиціям. Решта Бундестагу взагалі докладно не поінформована".

Звісно, далеко не всі можуть бути однаково обізнані з деталями ухвали. Через це ухвалення рішення тією чи іншою фракцією концентрується по суті в руках кількох обраних депутатів. Для розвантаження депутатських графіків запроваджено також процедуру, яка називається "pairing" ("парування"). Громадськість мало про неї знає, але ця процедура дозволяє ухвалювати рішення, приміром, 25 депутатами замість 620. Умова – що серед обраних 25-ти пропорційно представлені представники різних фракцій Бундестагу.

Утім, така процедура далеко не завжди функціонує. Тоді важливі закони або незаслужено провалюються, або ж проштовхуються такі, за які потім соромно. Останній приклад – так званий "закон про звітність", який дозволяв міській владі передавати дані про своїх громадян підприємствам. Разом з тим шанси на те, що темпи ухвалення законів вдасться сповільнити, аби ретельніше вивчати документи, депутати оцінюють не вельми позитивно. Для цього події в Європі та світі розвиваються занадто швидко, і часом, як-то кажуть, зволікання – смерті подібне.