Коли дзвони стали гарматами

Кузель - невеличке містечко на південному заході федеральної землі Рейнланд-Пфальц. Дзвіниця місцевої парафіяльної громади вважається однією з окрас міста. Та в березні 1917 року городян ошелешило розпорядження імперського уряду кайзерівської Німеччини.

Урядовці в Берліні вирішили реквізувати дзвони в церковних громадах у рамках мобілізації наявних сил та ресурсів для потреб фронту. Мета - пустити отриманий таким чином метал на виробництво гармат та іншої військової продукції. Тоді саме вирувала Перша світова війна, пожираючи дедалі більше життів та ресурсів, а останнього в бідній на корисні копалини й заблокованій з моря британським флотом Німеччині гостро бракувало.

Особливо дошкульно розпорядження вразило суперінтенданта, тобто наглядача протестантської громади міста Кузель, Карла Мунцінґера (Karl Munzinger). Він опирався як міг, не раз намагаючись обійти розпорядження чи якось применшити його значення. Та влада була невблаганною. Тож вже наприкінці липня 1917 року Мунцінґер мусив визнати марність подальших своїх зусиль і невдовзі дзвони його парафіяльної громади зняли з дзвіниці. Згодом їх відправили на металургійний завод, де переплавили на гармати.

Тоді ж таки в липні Мунцінґер з розпачом визнав під час проповіді: "Замість того, щоб проповідувати нічого, крім миру, й зціляти зранені серця, вони тепер розриватимуть тіла та завдаватимуть невигойних ран під час безжального душогубства".

Війна дзвонів

Оголошене в березні 1917 року розпорядження кайзерівського уряду збентежило багатьох німців, у тому числі й нехристиян. Хоч це рішення уряду ошелешило, а подекуди й обурило простих громадян, церковне керівництво в цілому стало на бік уряду. Лунали навіть заклики підтримати цю урядову постанову, виходячи з "інтересів батьківщини".

А тоді "інтереси батьківщини" цілком збігалися з інтересами німецького військово-промислового комплексу, що задихався від гострого браку металів. Ненажерливий фронт вичерпував наявні запаси, а поповнити їх було нізвідки. Тож влада вирішила взятися за церковні дзвони. Як наслідок загалом близько 44 відсотків німецьких церковних дзвонів поповнили список жертв Першої світової війни.

Як правило, добутий з реквізованих дзвонів метал ішов на виготовлення гармат. Якщо раніше металевий дзвін сповіщав мир, спасіння та радість, то тепер освячений і переплавлений, він сповіщав руйнування, смерть та стогін у ворожих лавах на фронтах.

Спорожнілий світ

Насправді, в містах Європи дзвони століттями мали не лише сакральне, духовне й релігійне значення. Приміром, серед німецьких протестантів можна почути думку, що дзвони впродовж століть "задавали такт" щоденному життю містян, і то від колиски до домовини.

Церковні дзвони віщували не лише настання якогось значного релігійного свята. Щосуботи за 10 хвилин до 19 вони тривалим калатанням у дзвони вказували на необхідність завершувати будь-яку роботу, бо настає неділя. Так само особливим дзвоном городян сповіщали про похоронну процесію чи інші значущі для життя міста події. Навіть зараз, у цифрову епоху, європейські міста не можна уявити без лункого церковного дзвону. А 100 років тому то й поготів.

Одним із проявів духовної ролі церковного дзвону було те, що він немов об'єднував окремих людей у одне ціле, в одну громаду. І тут посеред Першої світової війни, що на той момент і так забрала мільйони життів, поламавши й скалічивши ще більше людських доль, дзвони раптом замовкли, буквально позбавивши городян життєвого орієнтиру.

Утім, "мовчанням" церковних дзвонів позначилася не лише на Німеччині. У Великобританії, приміром, на фронтах Першої світової загинуло близько 1400 дзвонарів. Тож, коли 11 листопада 1918 року треба було подзвоном сповістити про завершення цієї страшної кровопролитної війни, калатати в дзвони було нікому. Тож далеко не в кожному місті Великобританії можна було почути цей такий давно сподіваний дзвін. Тепер тут 1400 дзвонарів-добровольців битимуть у дзвони на згадку також про тих дзвонарів, котрі втратили життя під час Першої світової війни.

Щоб пам'ятали

Саме на спогад про Першу світову війну й її жертви, в тому числі й про долю багатьох європейських дзвонів, 21 вересня у містах Європи лунає подзвін усіх церковних дзвіниць. Це має також нагадати про те відчуття радості та полегшення, котре настало 11 листопада 1918 року з офіційним завершенням війни. Водночас церковний дзвін покликаний нагадати, що саме означає цілковите руйнування символічного порядку та усталеного ритму життя, котрі також спричиняє війна.