„Рожевий душ”, зелене авто та інші феномени слуху

„Телефонні дзвінки, гучні розмови, пищання факсів, дзижчання принтерів, копіювальних апаратів діють на нерви й неабияк знижують продуктивність праці. Це доведений чинник,” – каже експерт фінського Інституту професійного здоров’я Валтері Хонґісто:

„У великих офісах мало допомагають звукопоглинальні перегородки, акустичні екрани чи підвісні стелі. Так, загалом стає тихіше, але голоси колег, тобто те, що відволікає найбільше, так само добре чути. Тому й народилася ідея озвучувати такі приміщення спеціальними шумами, в яких окремі слова та уривки фраз тонутимуть, розчинятимуться.”

Додаткове джерело звуку для того, щоб ліпше працювалося? З погляду психоакустики, суперечності в цьому немає. За підвищеного фонового шуму, заливчастий сміх сусідки ліворуч, писклявий голос позаду або всепроникний баритон більше не видаються такими гучними, не так подразнюють барабанні перетинки. З тієї самої причини фойє великих готелів прикрашають водограями. На тлі їхнього рівномірного плескоту важко розібрати, про що говорять відвідувачі. Загальний рівень децибелів хоч і зростає, однак з’являється те, що фахівці називають „приватною акустичною сферою”. У США, де великі офіси мають давню традицію, метод додаткового озвучування широко використовують. „У Європі, - веде далі Валтері Хонґісто, - думки фахівців поки що розходяться”:

„У проведених досі експериментах недостатньо уваги приділялося питанню, як впливає звукове маскування на психіку. За нашими даними, люди однозначно почуваються комфортніше. Треба лише обрати правильний шум та обов’язково збільшувати його рівень поступово, щоб співробітники мали змогу звикнути.”

Учасниками досліду стали 15 операторів колл-центру одного з банків Гельсінкі. У стелю приміщення площею 250 квадратних метрів фінські акустики вмонтували два десятки динаміків:

„Ми розмістили їх таким чином, щоб над кожним робочим місцем висів свій окремий „звуковий душ”. Спектр шуму був підібраний за рекомендацією колег із США та Канади. Там від 60-х років минулого століття вивчають проблему акустичного клімату в офісах. Найліпший маскувальний ефект дає, так званий, „рожевий шум”. У ньому енергія рівномірно розподілена октавними смугами й тому на слух це нагадує звук неналаштованого радіоприймача або водоспаду.”

Упродовж семи тижнів науковці підвищили рівень штучного фону від 36 децибелів до 43-ох. Для людського вуха це означає зростання гучності на 50 відсотків. „Але оператори колл-центру в один голос заявили, що тепер їм легше працювати”, - каже Валтері Хонґісто:

„Тестування показало, що чужі телефонні розмови заважають менше, коли сидиш під „рожевим акустичним душем”. Рідше доводиться перепитувати клієнтів і встигаєш швидше їх обслуговувати. Продуктивність праці помітно зростає. Однак, потрібні тривалі дослідження. Не виключено, що з часом додаткове шумове навантаження матиме негативні наслідки для психіки співробітників...”

Коли гучність залежить від кольору...

Світ навколо заповнений найрізноманітнішими звуками. Вухо сприймає їх усі, без розбору. У цьому хаосі лише деякі сигнали є важливими для нас, а тому завдання мозку – безперервно оцінювати, інтерпретувати, порівнювати те, що ми чуємо, з тим, що ми бачимо. Зазвичай тандем „вухо-мозок” функціонує бездоганно. Однак і тут не обходиться без винятків. Професор Гольґер Шульце, керівник кафедри дослідження звуків Берлінського університету мистецтв:

„Один із феноменів, певно, відомий усім: ви їдете автобусом, трамваєм чи електричкою й раптом дзвонить ваш мобільний телефон. Добре знайомий тон чи мелодію було явно чутно, але, подивившися на екран, ви зі здивуванням виявляєте, що вам ніхто не телефонував. Удаваний дзвінок згенерував мозок – із сигналів, які нагадували звук вашого мобільника. Вірогідність такої помилки збільшується, якщо ви з нетерпінням очікуєте якогось повідомлення, перебуваючи на людній вулиці чи в громадському транспорті. В акустично щільному середовищі у вуха потрапляють звукові хвилі найрізноманітніших частот, і слуховий аналізатор із готовністю комбінує з них дзвінок, що ми його так прагнули почути.”

Фахівці називають такі звуки фантомними. У випадкові з мобільним телефоном вони нервують, але не більше того. Однак в операційній це явище може становити загрозу для життя пацієнта. Гольґер Шульце:

„Акустичний обман виникає через те, що під час операції працює багато контрольних приладів. Проблема в тому, що їхні сигнали попередження недостатньо відрізняються один від одного за частотною характеристикою. Хірурги розповідають про акустичну фата морґану, коли весь медперсонал почув звук „тривога”, який насправді не лунав. Після кількох разів такої омани збільшується небезпека одного разу проігнорувати реальний сигнал.”

Електронних помічників у медиків стає дедалі більше, й професор Шульце та його студенти працюють над тим, щоб зробити прилади надійнішими для слуху, а також не надто нав’язливими:

„Робоча ситуація, з погляду акустики, потребує постійного напруження, постійної уваги. При цьому від низки звукових сигналів можна спокійно відмовитися. Зокрема, від тих, що лише підтверджують: натиснуто ту чи іншу клавішу або кнопку. Доцільно також варіювати як тембр, так і гучність сигналів. Їхній рівень зовсім не обов’язково має бути одразу максимальним. Навпаки, якщо він поступово підвищуватиметься, на ньому буде простіше зосереджуватися, це полегшить мозкові роботу...”

„Треба чітко розрізняти, де фізичний світ, а де світ нашої психіки. Ми звикли гадати: те, що ми чуємо, відбувається в реальності. Однак між цими двома подіями немає прямої залежності. Що таке звук? Це коливання частинок пружного середовища, це дія звукових хвиль на орган слуху. Змінюються лише два їхні параметри - амплітуда та частота. Люди називають це музикою, мовою, співом пташок тощо,” –

пояснює фахівець з аудіо комунікації Ганс-Йоахим Мемпель. Асоціації відіграють одну з головних ролей у створюванні акустичної картини, яка існує лише в нашій уяві. Інформація з навколишнього світу надходить у мозок від різних органів чуття. Іноді вони замість того, щоб співпрацювати, конкурують між собою. І ми нерідко більше схильні довіряти очам, ніж вухам. Що й доводить цікавий експеримент, який провели науковці технічного університету Мюнхена. Акустик Гуґо Фастл:

„Ми завжди програвали той самий короткий звук, але на екрані мчав то червоний спортивний автомобіль, то зелений. Марка, модель були тотожні, єдина відмінність – колір. Практично всі учасники досліду впевнено заявляли, що червоне авто було набагато гучніше. Чому – пояснюється просто: один із найвідоміших спортивних болідів, потужний феррарі, зазвичай червоного кольору. Якесь там зелене авто, переконані ми, не може їздити так швидко, а, отже, воно повинно бути тихішим...”

За матеріалами німецьких ЗМІ