Іван Міклош про причини гальмування реформ в Україні

Deutsche Welle: Наскільки Стратегічній групі радників з підтримки реформ в Україні (SAGSUR), співголовою якої Ви є, вдалося допомогти Україні досягти успіхів у втіленні реформ? Чи можна говорити про позитивні результати?

Іван Міклош: Після Євромайдану 2013-2014 років Україна вперше за роки своєї незалежності рухається у правильному напрямку. Є цілком певні досягнення з макроекономічної стабільності, дерегуляції та боротьби з корупцією. Ще одним досягненням я би назвав запровадження електронної системи державних закупівель Prozorro. Успіхи є, але є й можливості швидше рухатися в цьому напрямку.

У перші роки незалежності України Deutsche Bank оцінював її шанси на трансформацію як найкращі серед усіх пострадянських країн. Але було втрачено багато часу, і тепер слід якнайскоріше впроваджувати всі реформи одночасно, як ми це робили свого часу в Словаччині.

У своїх публічних виступах Ви хвалите роботу Валерії Гонтаревої на посаді голови Національного банку України (НБУ). Це викликає несприйняття в частини Ваших слухачів, бо в Україні її діяльність частіше критикують, аніж схвалюють. На чому ґрунтується Ваша позитивна оцінка?

Гонтарева справді була на своїй посаді однією з найбільших реформаторів. Досягнення Нацбанку за її головування - це одне з найбільших досягнень України за останні роки. Нацбанк домігся запровадження контролю над банківським сектором і закриття близько 80 банків, які були одним із найбільших джерел корупції в Україні. Тепер для іноземних інвесторів дуже важливо, хто стане наступним головою НБУ. Найважливіше, на мою думку, продовжувати забезпечення макроекономічної стабільності.

Чи бачите Ви успіхи державного керівництва в боротьбі з корупцією?

Один успіх я вже назвав. Другим кроком стала дерегуляція енергетичних тарифів урядом Володимира Гройсмана. Тут було чи не найбільше джерело величезної корупції, збагачення та посилення впливу олігархів. Ці дві реформи - контроль банківського сектору та дерегуляція енергетичних тарифів - стали найбільшими кроками у справі скорочення простору для корупції в Україні.

Я розумію, що це може виглядати, як непопулярні рішення. Але коли я був прем'єром Словаччини і ми втілювали реформи в моїй країні, більшість населення також не схвалювали наших дій. Аналогічно було із реформами, які впроваджував у Польщі Лєшек Бальцерович. Щоби бути реформатором, слід мати лідерські якості та сміливість іти на непопулярні кроки. А також докладно пояснювати громадянам сутність цих реформ. Цього дуже бракує в Україні. Але це вкрай необхідно, щоби протистояти політичним популістам, які є в кожній державі.

Рік тому в інтерв'ю DW Ви навели цілий список реформ, які Ви були готові підтримувати силами групи радників SAGSUR. У яких із цих напрямків стався найменший прогрес?

Це, перш за все, приватизація державних підприємств. В Україні й досі є більше трьох тисяч державних підприємств, і у справі їхньої приватизації немає жодних результатів. Вони залишаються третім великим джерелом корупції. По-друге, це лібералізація ринку землі. Іноземним інвесторам не зрозуміло, чому в Україні є власники землі, але вони не можуть вільно продавати і купувати земельні ділянки. Я також вважаю, що слід мати більше прогресу в енергетичній політиці та у верховенстві права і створенні незалежного суду.

Які причини гальмування цих реформ? Уряд не прислухається до Ваших рекомендацій?

Однією із причин неуспіху приватизації є те, що Фонд державного майна майже нічого для цього не зробив. А вплив держави на цей фонд дуже обмежений. Друга причина, це дійсно обмежена співпраця між урядом та парламентом у межах парламентсько-урядової коаліції. У Верховній Раді до неї входили п'ять партій - конституційна більшість! Але, фактично, за ініціативи створеного цією коаліцією уряду послідовно голосували лише три фракції. У результаті законодавчу підтримку за 2015 рік мали лише 37 відсотків урядових реформаторських ініціатив. Третя причина - не всі міністри уряду є бійцями за реформи. А за реформи треба боротися! Боротися проти тих інтересів протилежної сторони, яка не хоче втілення перетворень.

Хто належить до цієї сторони? Хто опирається реформам?

Ті самі, хто свого часу опирався реформам у Словаччині. Це так звані "червоні директори", які контролюють державні підприємства, а також олігархи. Вони зацікавлені в подальшому існуванні рентної економіки і лише шукають забезпечення ринків збуту своєї продукції через політичні зв'язки та монополізацію ринків. Це суперечить інтересам не лише українського суспільства, більшість якого хоче реформ. Це суперечить ще й інтересам нового українського бізнесу, який сповідує ідеали прибуткової економіки і прагне конкурентного ринку, рівних умов для всіх та отримання доходу без зловживань своєю наближеністю до влади і монопольних позицій. У Словаччині саме нові незалежні асоціації роботодавців стали потужними союзниками реформ, системних змін в економіці, і допомогли нашому уряду в боротьбі з "червоними директорами" та олігархами.