Солідарність із Савченко - голодування євродепутатів

Депутати Європарламенту голодують по черзі на знак солідарності з Надією Савченко, ув’язненою у російській тюрмі. Про цю ініціативу, а також про те, чи варто сподіватися на дипломатичний прорив у врегулюванні конфлікту на Донбасі під час мінської зустрічі, DW поспілкувалася з литовським євродепутатом, лідером неформальної групи в ЄП "Друзі європейської України" Пятрасом Ауштрявічюсом.

Deutsche Welle: Пане Ауштрявічюс, хто з євродепутатів приєднався до вашої ініціативи оголосити голодування на підтримку Надії Савченко?

Пятрас Ауштрявічюс: Ця ініціатива зародилася навіть не з політичних, а з моральних міркувань. Бо ми повинні зробити все можливе, щоб врятувати життя Надії, яке перебуває у небезпеці. Тому ми вирішили щодня надсилати послу РФ при Євросоюзі Володимиру Чижову лист, щоразу від імені іншого євродепутата, нагадуючи російському дипломату про нашу позицію щодо звільнення Надії Савченко. І той депутат, який підписує листа, приєднується до символічного голодування, яке триває один день, на підтримку Надії. Наразі у мене є список з 20 євродепутатів (і він поступово збільшується), які готові приєднатися до нашої ініціативи з написанням листа, і близько десяти, які висловили бажання приєднатися до голодування. Сьогодні, наприклад, голодує моя колега з Іспанії Беатріс Бечерра Бастерречеа.

А чи українські депутати не виявили бажання приєднатися до вашої ініціативи?

Я сподіваюся, що вона знайде підтримку серед членів національних парламентів країн ЄС та України. Ми повинні писати листи президенту Путіну, російським послам і робити це по всьому світу. Я не вірю, що в Росії існує верховенство права, тому немає надії на те, що Надію Савченко можна звільнити, використовуючи законні підстави. І тільки об’єднана позиція якомога більшої кількості політиків, громадських діячів у світі, їхні листи, петиції, демонстрації можуть тут допомогти. Якщо Росія хоче розраховувати хоч на якусь довіру Заходу, вона повинна показати хоч якісь конкретні кроки. Зараз Москва говорить, що серйозно ставиться до мінських домовленостей. Чи повинні ми їй вірити, якщо досі немає жодних зрушень навіть з гуманітарних питань, серед яких було і звільнення Савченко? Беручи це до уваги, я не покладаю особливої надії на стратегічні переговори, які мають пройти завтра у Мінську. Я не бачу жодних моральних змін у менталітеті російських політиків. До речі, вчорашня зустріч євродепутатів з представником Держдуми Олексієм Пушковим, яка стала повним провалом, є доказом цього.

Тобто ви песимістично налаштовані щодо нових переговорів у Мінську?

Я намагаюся бути оптимістом і ніколи не здаюсь. Це моя принципова позиція. Але, на жаль, я не бачу жодних позитивних знаків з російського боку і свідчень того, що вони дослухаються до наших меседжів, на які урядовці з Москви продовжують відповідати пропагандистськими гаслами. Але нам треба бути сильними і об’єднаними, і врешті-решт правда переможе.

Ви вважаєте, Захід надасть Україні оборонну зброю у разі невдачі мінської зустрічі у "нормандському форматі"?

Я не знаю, як завершаться переговори в Мінську, але гадаю, що будь-який результат буде представлений як перемога. Бо Захід наполягає лише на дипломатичному розв’язанні конфлікту шляхом переговорів. Водночас я не бачу, щоб росіяни так само прагнули до спільного пошуку дипломатичного рішення. Я в це вже не вірю і гадаю, що ми просто марнуємо час. На мою думку, рано чи пізно ми повернемося до питання надання певних видів озброєння Україні, бо Україна - суверенна держава, яка має на це право. Тому мені незрозуміло, чому взагалі тривають дискусії з цього приводу.

Росія вперто продовжує заперечувати очевидні факти своє причетності до війни на Донбасі. На вашу думку, якого роду докази, де і ким повинні бути надані, щоб Москва їх сприйняла?

Гадаю, лише безвідповідальні політики і люди, які заперечують реальність, не бачать цих доказів. Вони вже надані, і це залежить від тебе і, можливо, від рівня твоєї моралі: бачиш ти ці докази чи не бачиш. Адже щоб вести таку війну, яка мало скидається на партизанську, і протистояти апріорі сильнішій українській армії, треба мати відповідні сили, зброю, гроші, зрештою координацію і комунікацію. На мою думку, треба запросити в Україну моніторингову місію ООН. Бо, якщо, наприклад, для країн Балтії питання прямої причетності Росії до розпалювання війни на сході України не викликає жодних сумнівів, то, можливо, деяким іншим країнам потрібен дзвіночок від ООН: приїдьте на Донбас і переконайтеся на власні очі. Така місія ООН необхідна ще й тому, бо через деякий час багато хто спробує заперечити очевидне і скаже: ну, були там якісь протистояння, але все скінчилося, там нікого немає. То хто це були? Марсіани? Прибульці?

Експерти переконані, що найпотужніша зброя України - це реформи. Вас влаштовує те, як вони просуваються?

Я бачу, що нова українська влада дуже вмотивована і налаштована на реформи. Але я благаю: покажіть результати. Я очікую, що на початку літа український уряд зможе надати перший звіт щодо цих результатів. І буде позитивною ознакою, якщо їх почне відчувати на собі малий та середній бізнес в Україні, а державні інституції нарешті позбудуться синдрому корупції. На мою думку, українське суспільство повинно отримати сатисфакцію від реформ і побачити їхні конкретні результати. Звичайно, ситуація не зміниться за одну ніч, але вона набуде ознак послідовності, незмінності державної політики.