Спортивна еміграція: Як із України "витікають м’язи"

Український тенісист Олександр Долгополов продовжує успішний виступ на відкритій першості Бразилії. У четвер, 10 лютого, він вийшов у півфінал, перемігши італійця Потіто Стараче. Оглядачі припускають, що 22-річний спортсмен має хороші шанси вперше за свою професійну кар’єру вийти у фінал одного з турнірів великого шолома. Українця називають відкриттям цьогорічного тенісного сезону. В січні він уперше став чвертьфіналістом відкритої першості Австралії. Оскільки в Україні спортсмени скаржаться на недостатню підтримку держави, Долгополов може поповнити список "спортивних емігрантів", переїхавши, наприклад, до Росії.

У Москві українця вже чекають з відкритими обіймами. Федерація тенісу Росії заявила, що Долгополов може перейти до збірної. «Якщо у Долгополова виникне бажання, ми готові його розглянути», - заявив керівник тенісної збірної Росії Шаміль Тарпіщєв.

Коментуючи ці слова російського функціонера, український тенісист в одному з інтерв’ю сказав так: «Поки що нічого конкретного сказати не можу,… але в Росії можливостей і перспектив набагато більше».

Росія - не Україна

Українські спортсмени охоче емігрують і до Німеччини. Наприкінці 2010 року німцем за паспортом став український боксер Олександр Димитренко, 28 років, чемпіон Європи у важкій вазі. З 2001 року він тренується в Гамбурзі. У заголовках російських ЗМІ його назвали «провідним українським боксером, що став тепер німцем».

«Я Україну не представляв як спортсмен, бо мене не брали до збірної, - розповів Димитренко Deutsche Welle. - У 1999 році на чемпіонат Європи від юніорів поїхав інший спортсмен, хоч я кваліфікувався, виграв першість країни і турнір найсильніших боксерів. Я зціпив зуби, спакував речі й поїхав до Росії. У 2000 році поїхав уже від збірної Росії на чемпіонат світу серед юніорів, де здобув золоту медаль. Провів там чотири поєдинки, в першому зустрівся з українцем».

Коріння не обрубиш, але...

Живучи за кордоном, здобуваючи результат і заробляючи гроші, спортсмени часто-густо відхрещуються від свого походження. Олександр коментує: «Нехай мене називають зрадником – не зрадником, але я нікому не присягав, щоб когось зраджувати. Я роблю це для свого блага, для блага своєї сім'ї і майбутніх дітей, бо вони народяться тут, виростуть. У голові, так би мовити, будуть німцями. Я своє коріння не можу обрубити – народився й виріс в Україні, мої батьки до сих пір живуть там, я не можу зараз сказати, що я німець. Ні, я не німець, я громадянин Німеччини, і цим усе сказано».

Боксер не виключає, що українських прихильників у нього тепер поменшає. Втім, ще торік у інтерв'ю сайту oboz.ua він сказав: «Я вважаю себе не українцем, а російським (русским). І так було завжди. Я сам із Криму. Все моє оточення розмовляє російською, і українське в мене тільки прізвище. Я виступав за збірну Росії в любителях і з цією країною мене зв'язує дуже багато. Так що саме Росія дала мені путівку у великий спорт».

Серед планів Димитренка – стати чемпіоном світу. Боксера постійно питають, чи не битиметься він із одним із українських братів Кличків, володарів чемпіонських поясів. Поки що не домовилися, каже він.

На кінець 2010 року був запланований бій Дмитренка з одним з недавніх противників Віталія Кличка – поляком Альбертом Сосновським. Але в останню хвилину поєдинок скасувало – німецького боксера українського походження підвело здоров’я.

Самі брати-боксери Клички, хоч і починали кар’єру в Німеччині, емігрувати з України не збираються. Принаймні, таких заяв від них не було.

Кар'єра – в першу чергу

Кращої долі в Німеччині дошукалася й тепер уже колишня фігуристка з України Олена Савченко. Чемпіонка світу серед юніорів отримала запрошення від іменитого німецького тренера Інґо Штойєра і у 2003 році стала в пару з Робіном Шолкови. Щоби представляти Німеччину на Олімпіаді-2005, Олена стала німецькою громадянкою:

«Мені пришвидшили процес і дуже допомогли. Кар'єра – в першу чергу. В Україні ми все повинні були оплачувати власними грошима, наша сім'я була не з багатих, а з федерації ніхто не допомагав. Всі ці умови для досягнення результату були практично неможливі».

У Німеччині пару підтримувала Федерація фігурного катання й Хемніцький клуб, де вони тренуються. У парі з Робіном Шолкови Олена тричі вигравала чемпіонат Європи і двічі – чемпіонат світу. На Зимових Олімпійських іграх у Ванкувері-2010 вони витанцювали «бронзу». Зараз фігуристи не мають спонсорів, заробляють самі, беруть участь у численних льодових шоу і готуються до Сочі-2014. В Україні Олена буває раз на рік, якщо виходить: «Я не жалкую, що сюди приїхала. Хотіла цього, мені це вдалося, і повертатися – ні за жодних обставин. Я знаю, що там краще все одно ніколи не буде. Є тренування, тренер, партнер, і це було важливіше, ніж усе решта».

Наприкінці березня пара Савченко-Шолкови представлятимуть Німеччину на Чемпіонаті світу з фігурного катання в Токіо.

Успіх, вокзал, Росія

Українською топ-втратою-2010 називають фігуристку Тетяну Волосожар. Досвідчена спортсменка, учасниця Олімпійських ігор тепер виступатиме за російську збірну з новим партнером Максимом Траньковим. Фігуристка виїхала за програмою повернення до Росії співвітчизників, що проживають за кордоном. Її попередній партнер Станіслав Морозов оголосив, що припиняє кар'єру. Рівного Волосожар танцівника в Україні просто не знайшлося. Ситуацію коментує Ніна Уманець, директор Департаменту спорту Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту:

«Україну покидають багато спортсменів, які були не дуже відомі – в ранньому віці, виїжджають із батьками або ті, що мали досягнення до 18 років. Виїжджають і тренери – наприклад, фехтувальник Сергій Голубицький – до Німеччини». За словами Уманець, тренерська оплата в Україні недостатня. «У нас є проблеми з підготовки зимових видів спорту. Дійсно, баз немає. Є лише одна база підготовча і ще одна – в Івано-Франківській області, Заросляк. Катків просто нема».

Автор: Аніта Грабська
Редактор: Роман Гончаренко