Страйки у Франції: чи виявиться Макрон "міцним горішком"

Найближчими тижнями і місяцями французам доведеться сутужно - у Франції почався один із найбільш тривалих страйків в історії країни. Через участь у ньому працівників комунальних служб на тротуарах виростуть гори сміття, у цехах заводів і фабрик періодично вимикатиметься електрика - профспілки енергосектору попередили про вибіркове відключення світла, рух поїздів французької держзалізниці SNCF буде великою мірою скасовано - там центр опору новим реформам президента Макрона. Полетіти подалі від хаосу буде непросто - персонал авіакомпанії Air France прагне продовжити свій протест.

Більше чотирьох місяців французькі профспілки оговтувалися після того, як піднята ними восени 2017-го хвиля страйків завершилася поразкою. Тоді вони були змушені вдовольнитися дрібними поступками уряду в реформуванні ринку праці - але вони не змогли запобігти змінам у трудовому законодавстві, обіцяним президентом країни Еммануелем Макроном ще під час передвиборчої боротьби. Ба більше: уряду вдалося вбити клин між профспілками різних галузей і домогтися того, щоб невдоволення жителів країни не вийшло за допустимі рамки. Як для Франції, тоді на вулиці вийшли не так вже й багато людей. Ініціатори нового страйку сподіваються, що цього разу все буде по-іншому.

Суперечливі привілеї "для обраних"

Профспілки добре підготувалися до нового протистояння. До нього вони підійшли не просто згуртованішими, але й озброєними широкою програмою дій. У центрі уваги протестувальників - 45 мільярдів євро боргів держкорпорації-гіганта, залізниці SNCF, яку уряд прагне зберігати конкурентоспроможною. Тому й пропонує в реформі обмежити соцпакет для нових працівників залізниці, зокрема, вихід на пенсію чи не на десять років раніше за загальний пенсійний вік по країні. Ядром протестів стали три найбільші профспілки залізничників - CGT, CFDT і Unsa, які відстоюють права працівників SNCF.

Боротьба запланована чи не на чверть року - очікується, що залізничники аж до 28 червня щотижня страйкуватимуть два з п'яти робочих днів. Працівники SNCF почали страйк уже ввечері понеділка, 2 квітня. Наступного дня у багатьох регіонах Франції почався і тримісячний страйк співробітників сміттєвих служб, у фокусі - також пенсія. Зараз представники шкідливих для здоров'я професій, зокрема працівники комунальних служб чи сортувальники сміття, отримують більше та мають право вийти на пенсію на десять років раніше за пенсійний вік.

Більше трьох місяців протестуватимуть і представники енергетичної галузі - зокрема, електро- та газових компаній. Вони виступають проти лібералізації ринку праці. Профспілки прагнуть, щоб усі зайняті в цьому секторі економіки працювали на державу. Прихильні до страйку працівники авіакомпанії Air France вимагають не так багато: усього-на-всього підняти зарплатню на шість відсотків.

Макрон у небезпеці?

Профспілки прагнути тиснути на уряд з кількох фронтів. Утім, особливо небезпечною для президента Макрона і його прем'єр-міністра Едуара Філіпа може стати страйк залізничників. Опитування ж показують, що більшість французів схвалює скасування особливого статусу працівників залізничного транспорту та пов'язаних з ним привілеїв. Експерти натомість попереджають: якщо суспільне життя у Франції буде паралізоване разом з рухом поїздів довше двох тижнів, громадяни будуть незадоволені. А отже, посилиться тиск на уряд країни.

Прикладів протистояння профспілок та влади з минулого більш ніж вистачає. Особливо часто останніми днями французькі ЗМІ згадують осінь 1995 року. Тоді новопризначений прем'єр-міністр Ален Жюппе запропонував амбітну пенсійну реформу. Як і реформа Макрона, так званий план Жюппе включав скасування привілеїв працівникам залізничної корпорації SNCF, борг якої тоді становив 25 мільярдів євро. Реформа зачіпала і інші галузі громадського сектору. У відповідь профспілки організували кількатижневий загальний страйк. На тлі паралічу життя в країні урядові довелося поступитися - змін до пенсійної системи так і не внесли. Кар'єрі Жюппе, який в перші дні страйку сміливо заявив, що про жодні послаблення не може й ітися, прийшов кінець.

Відкритий фінал

Попри численні паралелі з 1995 роком оголошений страйк має і суттєві розходження з тогочасними протестами. На відміну від тодішнього президента Франції Жака Ширака Макрон обіцяв реформувати ринок праці ще під час передвиборної боротьби. Крім того, за опитуваннями, у країні зросла кількість жителів, які після десятиліть дебатів щодо необхідності реформування трудового законодавства підтримують запропоновані Макроном зміни.

Водночас уряд Франції діє досить обачно. Попри те, що держборг країни наближається до 100 відсотків ВВП, президент Макрон має намір скоротити лише 120 тисяч із майже 5,6 мільйона робочих місць у держсекторі до 2022 року - кожне п'ятдесяте. Це доволі м'яко в порівнянні з реформами Гарца за уряда Ґергарда Шредера (Gerhard Schröder). Тоді у ФРН був хронічний дефіцит бюджету, уряд звільнив майже кожного п'ятого "бюджетника".

Розстановка сил перед майбутньою грою на витривалість в цілому зрозуміла. Утім, ніхто з експертів не наважується передбачити, чим завершиться протистояння. Зараз зрозуміло лише одне: якщо уряд піддасться тиску вулиці, запланована реформа ринку праці - можливо, наріжний камінь президентства Макрона - опиниться під загрозою зриву. Профспілки чудово це усвідомлюють і сподіваються, що найближчими тижнями в країні буде гарна погода. Холодна осінь 2017 року учасникам страйку аж ніяк не посприяла.