«Українська дискусія» в Німеччині

Якщо Юлія Тимошенко ставила перед собою ціль проінформувати про свою долю громадськість Німеччини, то вона її досягла. Сюжети про колишнього прем'єр-міністра України, яка утримується за ґратами, посіли в квітні 2012 третє місце в рейтингу головних випусків новин на чотирьох провідних телеканалах – ARD, ZDF, RTL і SAT1. Лише конфлікту в Сирії та судовій справі Брейвіка в Норвегії було виділено більше ефірного часу. Такі результати моніторингу опублікував у вівторок, 15 травня, інститут IFEM в Кельні.

Останній раз Україна домінувала у німецьких ЗМІ за часів «помаранчевої революції» 2004 року. Теперішній сплеск пов'язаний з умінням Юлії Тимошенко «вести роботу з громадськістю» і з Чемпіонатом Європи з футболу, який наближається, вважає Екарт Штратеншульте, директор Європейської академії в Берліні. З ним погоджується й депутат Бундестагу від опозиційної партії «Союз 90/Зелені» Віола фон Крамон, яка звернула увагу на роль дочки Тимошенко, Євгенії, у тому, що і як німецькі ЗМІ розповідають про долю політика. Фон Крамон критикує те, що в Німеччині більше говорять про Тимошенко й менше – про інших колишніх членів уряду, засуджених в Україні.

Загалом, депутат Бундестагу вважає критику уряду Німеччини на адресу керівництва України виправданою. «Мене особливо турбує те, як швидко після приходу президента Януковича до влади відбулися системні зміни в Україні», - зазначає фон Крамон.

Різні бойкоти

Слово «бойкот» звучить у повідомленнях німецьких ЗМІ про Україну особливо часто. Впершe про це заговорили після відмови президента Німеччини Йоахіма Ґаука їхати на саміт держав Центральної та Східної Європи в Ялті. Дискусія швидко вийшла на новий рівень і мова пішла уже про бойкот Чемпіонату Європи з футболу, фінальну частину якого Україна буде приймати разом з Польщею в липні.

Кельнський політолог Ґергард Сімон вважає, що в ході «української дискусії» відбулось змішування понять. «Якщо йдеться про те, щоб виразити протест політичному керівництву у Києві», то такий «бойкот» має зміст, вважає Сімон. На його думку, провідні європейські політики, до прикладу Анґела Меркель, не повинні сидіти на почесній трибуні й фотографуватися з президентом України Януковичем. Європа повинна чітко показати своє критичне ставлення до подій в Україні, але не відштовхувати від себе, гадає Сімон. Спортивний бойкот він назвав невиправданим.

Проти спортивного бойкоту виступили й опитані DW німецькі політики. «Бойкот чемпіонату Європи або перенесення матчів, на мою думку, не принесе бажаного результату, - вважає депутат правлячої партії Християнсько-демократичний союз (ХДС) Філіпп Місфельдер. - Це не привело б до звільнення Юлії Тимошенко». На його погляд, від спортивного бойкоту постраждали б лише «спортсмени й вболівальники».

«Кожен політик повинен сам вирішувати, їхати йому на Чемпіонат Європи чи ні», - зазначає Місфельдер. Сам він їхати на ЧЄ не планує. Не відвідає Україну під час «Євро-2012» і Ґернот Ерлер, заступник голови фракції соціал-демократів у Бундестагу. Він послався на відсутність часу. Ерлер вважає, що Меркель вчинила правильно, залишивши питання про свою поїздку на матчі ЧЄ відкритим. «У такому випадку збережеться тиск, і не виключено, що з Києва надійдуть позитивні сигнали», - каже Ерлер.

«Україна – не Білорусь»

Поки що таких сигналів не надходило, а канцлер Німеччини посилила тиск на Україну, порівнявши її з Білоруссю. У двох країнах народ страждає від «диктатури й репресій», сказала Меркель, виступаючи нещодавно в парламенті.

Експерти вважають таке порівняння перебільшенням. «Україна - не Білорусь», - переконаний кельнський політолог Сімон. Так вважає і його берлінський колега Штратеншульте: «Я б не став називати Україну диктатурою, але у неї з'явилися авторитарні риси - переслідування не лише Тимошенко, але й інших членів колишнього уряду».

Не хочуть називати Україну «диктатурою» і деякі політики. «Я вважаю, що це перебір, - каже соціал-демократ Ерлер. - У нас у Німеччині викликає велику стурбованість те, як президент Янукович поводиться з опозиціонерами та колишніми членами уряду». Але політик виступив проти того, аби ставити Україну на один щабель з Білоруссю. «Я не думаю, що за умови справедливої оцінки ситуації, Україну можна назвати диктатурою», - вважає Ерлер.

До України особлива увага

І політики, й експерти визнають, що обговорення «українського питання» в Німеччині не завжди було зваженим. «Так, дискусія велась іноді занадто гостро», - гадає депутат від «зелених» Віола фон Крамон. На її думку, це пов'язано з відсутністю реакції на критику з українського боку. «Мені не сподобалось те, що розгорнулося свого роду «змагання вимог», - зауважив соціал-демократ Ерлер. За його словами, вимоги до України висувались «ледь не щогодинно» й дійшли навіть до ідеї перенесення матчів ЧЄ. На думку політика, це «не допоможе справі».

Берлінський політолог Штратеншульте вважає, що різко критикуючи Україну, Німеччина дає підстави для звинувачення в подвійних стандартах. Оскільки, за словами експерта, критика порушення прав людини на адресу, наприклад, Китаю, звучить «набагато стриманіше».

Кельнський експерт Сімон зауважує, що відносно Москви офіційний Берлін не дозволяє собі такої різкої критики, як стосовно Києва. Водночас, на думку експерта, з України - особливий попит: «На відміну від Росії, Україна хоче стати членом Європейського Союзу, тому до неї застосовують інші масштаби».