Чи чекають на томос у селі митрополита УПЦ МП Онуфрія?
14 грудня 2018 р.
Буковинське село Коритне, що за 60 кілометрів від Чернівців, оживає раз на тиждень - по середах тут базарний день. З довколишніх міст з'їжджаються торговці, селяни вибирають товар, а заодно й обговорюють останні новини. Поява журналістів лише пожвавила розмови, а запитання про автокефалію української церкви нікого не дивують. Селяни знають, чому за кілька днів до об'єднавчого собору їхнє село опинилося у центрі уваги: саме тут 74 роки тому народився нинішній предстоятель Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) митрополит Онуфрій.
На автостанції районного центру Вижниця, неподалік від Коритного, зустрічаємо отця Івана - священика Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП). З нами він говорить як Іван Лукій, котрий п'ятий рік працює водієм маршрутки "Вижниця-Чернівці" і вдень здійснює по два рейси. "Ну, а що, треба якось жити, треба храм добудовувати, - пояснює отець Іван. - У нас он священник з іншого села поїхав закордон водієм фури працювати, інший теж на заробітках…нічого якось по-маленьку, з Божою поміччю, та й добудуємо".
Храм, про який говорить отець Іван, розташований як раз у Коритному. Його почали зводити 2015 року, хоча громада КП діє тут із 1990-х років. Вже тоді лунали побажання, аби Свято-Миколаївська парафія та єдиний у селі храм перейшли у підпорядкування УПЦ КП. Однак свого не домоглись. Новий підйом громади відбувся після Революції Гідності і початку воєнних дій на сході України.
На зборах активістів села з членами сільської парафії у 2014 році люди вчергове висловили бажання про перехід храму до КП чи хоча б про позмінне богослужіння. Серед вимог: служби мають відправляти українською мовою, не згадувати московського патріарха Кирила та завершувати відправи молитвою за українських військових, що служать на Донбасі. Члени сільської парафії УПЦ МП за такі зміни не проголосували. Усе ж на зборах дійшли компромісу - громаді КП дали землю для будівництва нового храму.
Минуло три роки і з вершини Скляної гори, де стоїть батьківська хата митрополита Онуфрія, вже видніються позолочені куполи не одного, а двох храмів: сторічного Свято-Миколаївського та нового - Святого рівноапостольного князя Володимира. Нову церкву, зведену на кошти пожертв від селян, ще добудовують. "Ми чекаємо тепла, аби могли закінчити фасадні роботи, - пояснює молодий сільський священик Петро. - Хочеться вже розібрати риштовку, аби всі побачили, що ми гарний храм будуємо".
Зміни вже є
Томос, автокефалія, об'єднання церков - про все це у Свято-Миколаївському храмі УПЦ МП у Коритному не хочуть чути. Поки прихожанки, обидві Василини, готують храм до вечірньої служби, його настоятель протоієрей Василь згадує, як майже п'ять років тому його, молодого диякона, просив перейти на службу у цей храм митрополит Онуфрій. "Він сказав мені: "Ти ж не заперечуєш?" Я й не посмів, хоча розумів, що це велика відповідальність, - згадує отець Василь.
Позиція отця Василя щодо автокефалії нічим не відрізняється від офіційної думки Української православної церкви, мовляв, об'єднавчий собор "неканонічний". Він чітко дотримується усіх 10 ухвал останнього синоду УПЦ, який відбувся 7 грудня. Зокрема і про неприпустимість поширення в Україні юрисдикції Константинопольського патріархату. "Усі церкви рівні і коли приймаються важливі церковні питання, вони мають бути підтверджені усіма сестрами-церквами. Не може одна церква, у даному випадку Константинопольська, бути головною. Так, вона є перша, але перша серед рівних, серед рівних!" - обурюється він, але не прогнозує особливих змін для себе чи для життя храму після об'єднавчого собору 15 грудня.
Хоча певні зміни уже є. Зокрема, розрив євхаристичного спілкування Константинополем для нього означає неможливість поїхати на грецький Афон. Як турист він може це зробити, але брати участь у таїнствах та приходах, що для священиків і є головною метою відвідування Афону, - вже ні. "Звичайно, що будемо скорбити, але разом з тим, людина спасатись може і на місці. Марія Єгипетська і в пустелі спасалась", - розмірковує він.
Рідкісна злагода
На базарі ж, тим часом, торгівля вирує. Селяни швидко купують кому що потрібно. "Купили хліб, пшенички, гороху. Свята ж ідуть!", - описує бабуся Василина свої святкові закупи. На відміну від своїх тезок, вірянок МП, вона аж не може дочекатись томосу: "Ми ж українці, у нас має бути наша церква". Її думку швидко підхоплюють інші. "Та тут всі за томос! Ось запитайте в будь-кого".
І справді, базар, місце, де зазвичай сваряться, доводячи кожен свою думку, тут, у Коритному, став місцем рідкісної злагоди. Але від церковних питань швидко переходять до тем політичних. Обурюються, що односельці, віряни Московського патріархату, у війні на Донбасі Росію не бачать винною. Кажуть, що навіть останній інцидент із затриманням 24 українських моряків ті сприймають як провокацію з українського боку. Кілька хлопців з Коритного саме служать на сході України, інші вже повернулися, втрат у селі немає.
Зрештою, попри релігійні та політичні розбіжності громадам різних патріархатів досі вдавалося мирно співіснувати. Місцеві сподіваються, що однієї з основних християнських заповідей - "возлюби ближнього свого" тут дотримуватимуться і надалі.