Європа та угода з Іраном: обійдуться і без США ?
9 травня 2018 р.
"У Європи немає жодного плану Б", - заявив днями у Вашингтоні президент Франції Еммануель Макрон. Під час візиту до США він намагався переконати свого американського колегу зберегти угоду з Іраном чинною. Це, зрештою, і не дивує: жоден політик не стане афішувати існування запасного плану, якщо такий і справді існує. Не має дивувати і те, що політики та дипломати неохоче коментують можливість порятунку угоди, яка б залишалась чинною, але вже без участі США.
Політичні оглядачі, звісно, більш "язикаті". Приміром, Еллі Геранмає з Європейської ради з міжнародних відносин уже понад рік переконує, що Євросоюз на рівні з іншими підписантами - Росією і Китаєм - можуть урятувати угоду з Іраном навіть у разі виходу з неї Вашингтона. Хоча практичного її виконання без США домогтися буде важко, визнає вона у розмові з DW: "Для цього необхідна сильна політична воля та креативний підхід".
Експорт нафти - ключовий елемент угоди
Угода з Іраном - документ на 159 сторінках, що містить безліч технічних деталей. Однак її лейтмотив зводиться до того, що Іран обмежує свою атомну програму і дозволяє всеохоплюючий контроль за нею. В обмін на це з Тегерана знімають більшість санкцій. Еллі Геранмає переконана: для того, щоб Іран і надалі тримався положень угоди, він мусить отримувати від неї економічну вигоду. Передусім ідеться про подальше гарантування постачань "іранської нафти та енергоресурсів до Європи. Блокування цих поставок вторинними санкціями США неодмінно стане шоком для іранської економіки", - каже експертка.
Так звані вторинні санкції стосуються не американських або іранських компаній, а закордонних фірм, наприклад із ЄС. Ці санкції напряму зачіпають виручку іранців від експорту нафти та інших енергоресурсів. А наскільки болючими вони можуть бути, Іран уже сповна відчув на собі у період між 2012 і 2015 роками. У цей час експорт нафти скоротився удвічі, до того ж був обмежений доступ Ірану до 120 мільярдів доларів, що лежали на закордонних рахунках. Зараз нафтовий експорт Ірану, завдяки угоді, повернувся практично на досанкційний рівень.
"Креативні" підходи
Нейсан Рафаті з аналітичного центру Crisis Group вважає, що вторинні санкції США можна якщо не обійти, то принаймні пом'якшити їхній ефект. У розмові з DW він навів приклади Франції та Італії, де були розроблені механізми, що дозволяють державним фінансовим інститутам фінансувати ведення бізнесу з Іраном. Рафаті пропонує подібні ініціативи окремих країн систематизувати та об'єднати на рівні низки європейських урядів або ж на рівні ЄС.
Крім того, європейці мають чітко заявити, що виконуватимуть умови угоди, якщо їх виконуватиме Іран. Рахаті пропонує європейським підписантам угоди - Німеччині, Франції та Великобританії - "креативно подумати над тим, як мінімізувати ризики американських санкцій та гарантувати спокійну діяльність власних підприємств, що ведуть бізнес з Іраном". А це поєднання політичних та економічних кроків, вважає оглядач, неодмінно сигналізуватиме іранцям, що "відновлення американських санкцій ще не означає нехтування вашими зобов'язаннями за угодою".
Обмежене поле для європейського маневру
Водночас дослідник імплементації та впливу санкцій Саша Ломанн (Sascha Lohmann) з університету Гарварда до таких ідей ставиться досить скептично. "З огляду на силову асиметрію у відносинах між американськими та європейськими компаніями, буде досить важко запропонувати Ірану щось привабливе. Адже ніхто не може, приміром, примусити банки вести бізнес з Іраном. Фінансові установи не порушуватимуть санкцій, адже будь-які доларові операції потрапляють під юрисдикцію США", - пояснює експерт.
До того ж, у минулому низка європейських банків уже поплатилася за ймовірні порушення санкцій - на них були накладені штрафи. Ломанн вважає, що європейці припустилися серйозного прорахунку: доєднуючись у минулому до американських вторинних санкцій вони їх повністю легітимізували. Адміністрація Трампа, каже Ломанн, має "стратегічні розбіжності з трансатлантичними партнерами щодо Ірану", а європейці, втім, не поспішають "бити посуд". Тож ключ до контролю за міжнародною діяльністю європейських підприємств лежить не у Брюсселі, а у Вашингтоні, підсумовує експерт.