20 років об’єднання Німеччини:<br>по той бік статистики

Напередодні ювілею балом править статистика: таблиці й цифри демонструють, якою нині постає Німеччина – через 20 років після возз’єднання. І це, мабуть, правильно: багато показників свідчать, що за останні два десятиліття було зроблено чимало помилок, що досі ще існує несправедливість: рівень безробіття на сході країни вдвічі вищий, аніж на заході, а рівень оплати праці нижчий. Про все це можна прочитати у великій кількості наукових досліджень. Але що вони насправді розповідають про Німеччину та возз’єднання країни? Якщо чесно, то небагато.

Безпрецедентна історична подія

Цей наймасштабніший за всю повоєнну історію Німеччини і досі ще не завершений проект не піддається вимірюванням у цифрах. Звичайно, західні німці досі відчувають на собі фінансовий тягар: сотні мільярдів євро вже інвестовані і ще мають бути інвестовані у відновлення економіки та інфраструктури східнонімецьких земель. Але ще більші виклики випали на долю мешканців колишньої НДР: після суспільного, політичного та економічного краху системи їм довелося починати життя практично з нуля.

Утім, у німецькій громадській думці успіхи зазвичай сприймаються як належне. Натомість надто часто звучать скарги – хоча сьогодні такі скарги - ніщо інше як переслідування певних політичних інтересів. Як на заході, так і на сході країни. Адже навряд чи хтось міг всерйоз вважати, що за 20 років настільки несумісні системи, як Федеративна Республіка й НДР, могли злитися в єдине ціле. Той, хто нині вимагає, щоб між західною та східною частинами країни не було жодної різниці, просто не усвідомив масштабів такої безпрецедентної в історії події, як возз’єднання.

Часу на експерименти немає

Успіхів не применшує і той факт, що в період між падінням Берлінського муру 9 листопада 1989 року та набуттям чинності Договору про возз’єднання країни 3 жовтня 1990 року було допущено чимало помилок і доволі часто ситуації оцінювалися неправильно. Але сьогодні чітко зрозуміло: архітектори німецької єдності не мали часу на експерименти, на поетапне зближення двох німецьких держав. Їм було дано один-єдиний шанс у момент радикальної зміни тодішнього світового порядку. І вони цей шанс використали. Звісно, тоді було ще надто рано обіцяти людям, що єдність буде досягнута буквально впродовж кількох років і матиме доволі осяжну ціну, як це 1990 року зробив тодішній канцлер Гельмут Коль. Сьогодні цими твердженнями активно спекулюють під час різного роду посиденьок. Утім, заслуг Коля та всіх тих, хто стали праотцями німецької єдності, це аж ніяк не применшує.

Адже Німеччина виграла від возз’єднання в усіх відношеннях. Зокрема, - і цього вже немало! - за останні 20 років країна стала більш відкритою, більш строкатою, більш живою та впевненою у собі. Ми навчилися справлятися з суперечливим питаннями та суспільними конфліктами, а не ховати їх під килим. Ми більше не шукаємо відповідей у пропагандистській трясовині – ми розплющуємо очі, думаємо, розбираємося і ставимо запитання. Німеччина перетворилася на лабораторію в самому центрі Європи, на суспільство, яке постійно має пристосовуватися до нових змін, викликів та досвіду. Також це є результатом возз’єднання країни. І він набагато більш промовистий, аніж будь-які статистичні дані.

Автор: Марк Кох, головний редактор радіомовлення та інтернет-сайтів Deutsche Welle
Переклад: Христина Ніколайчук
Редактор: Володимир Медяний