Палестинці у Секторі Гази. Що з ними буде після війни?
16 січня 2024 р.
Для Мухаммеда Алі останні три місяці були Одиссеєю, пошуком безпеки, якої в Секторі Гази немає. Уже кілька разів чоловік мусив шукати нове житло для своєї родини. Його домівку в місті Газа було зруйновано внаслідок ізраїльських ударів у відповідь на напад терористів ХАМАСу. "Ми спершу шукали прихисток у розташованій неподалік лікарні Аль-Кудс. А коли стало відомо, що ми мусимо звідти поїхати, ми виїхали в Нусейрат (у центрі Сектора Гази. - Ред.). Зараз ми у Рафаху", - пише Алі в текстовому повідомленні.
35-річний інженер-будівельник переживає не лише за щоденне виживання, але й за майбутнє Гази. Не в останню чергу тому, що деякі ізраїльські політики, серед яких також міністри частково ультраправого уряду на чолі з прем'єром Біньяміном Нетаньяху, ставлять під питання взагалі перспективу повернення палестинців до Гази.
"Ми сподіваємо, що не дійде до примусової депортації, що війна завершиться і що люди зможуть повернутися додому. Досить того, що вже сталося. Має бути кінець", - каже Алі.
Влада Ізраїлю поки що офіційно не узгодила планів щодо майбутнього Гази з її 2,2 мільйонами жителів після війни. В центрі політичного дискурсу - "знищення" бойовиків ХАМАСу, відповідальних за терористичні напади на Ізраїль 7 жовтня, внаслідок яких загинули понад 1200 людей. А також звільнення понад 130 заручників, яких досі утримують у Секторі Гази.
"Добровільна еміграція" палестинців із Гази
Правоекстремістські політики на кшталт міністра фінансів Ізраїлю Бецалеля Смотрича та міністра нацбезпеки Бена Гвіра не приховують, що уявляють майбутнє Гази без більшості палестинців та з новими ізраїльськими поселеннями.
"Що має відбутися в Газі, так це заохочення еміграції", - сказав нещодавно Смотрич у розмові з ізраїльським армійським радіо. "Якщо в Газі буде 100 чи 200 тисяч арабів, а не два мільйони, то вся дискусія про те, що буде після, виглядатиме зовсім по-іншому". - сказав він. Бен Гвір так само вимагає заохочувати "добровільну еміграцію" палестинців із Сектора Гази. Інші парламентарі та члени уряди висловили схожі думки.
В ізраїльських ЗМІ зустрічаються повідомлення про переговори з третіми країнами, які були б готові прийняти палестинців, зокрема з Демократичною республікою Конго, Руандою чи Чадом. Усі три країни заперечили цю інформацію.
Нетаньяху: "Немає намірів довгострокової окупації Гази"
Міністр оборони Ізраїлю Йоав Галант висловився проти принаймні планыв своїх ультраправих партнерів по коаліції щодо ізраїльських поселень. За його словами, "у Газі не буде цивільної (ізраїльської. - Ред.) присутності", йдеться у плані щодо майбутнього Гази, представленому міністром на початку січня. Згідно з планом, у Газі мають урядувати палестинці, тоді як Ізраїль залишить за собою контроль безпеки. Прем'єр Біньямін Нетаньяху так само чітко дав зрозуміти, що Ізраїль "не має планів довгострокової окупації Гази чи вигнання цивільного населення". Ізраїль ліквідував свої поселення в Секторі Гази в 2005 році. Він залишив за собою контроль над кордонами на суші та морі, а також у повітряному просторі після того, як 2007 року владу в Газі на себе у насильницький спосіб перебрав на себе ХАМАС.
Хоча менші ультраправі партнери Нетаньяху по коаліції і важливі, аби зберегти цю урядову коаліцію, їхній вплив на стратегічні рішення іноді дуже сумнівний, вважає Уді Зоммер, професор політології в Університеті Тель-Авіва та науковий співробітник у Коледжі Джона Джея в Міському університеті Нью-Йорка. "Якщо хочеться отримати прогноз реалістичного післявоєнного сценарію в Газі, я б слухав, що каже держсекретар США, а не нерозважливі висловлювання екстремістських елементів уряду Нетаньяху".
Критика цькувань з боку політиків та журналістів
Натомість інші критикують публічну дискусію в Ізраїлі, в якій долі цивільного населення Палестинських територій відведено мало місця. Деякі ексдепутати на науковці критикують у відкритому листі дедалі більші цькування з боку політиків, журналістів та депутатів на адресу палестинців у Газі.
Спірні висловлювання ізраїльських політиків та міністрів стали також частиною позову Південної Африки до Міжнародного кримінального суду проти Ізраїлю. ПАР закидає Ізраїлю геноцид у війні в Газі. Перші слухання відбулися минулого тижня.
США та інші країни, зокрема Німеччина, розкритикували висловлювання ультраправих, назвавши їх "безвідповідальними". Під час свого візиту до регіону держсекретар США Ентоні Блінкен кілька днів тому анонсував місію ООН на півночі Гази, яка має визначити, за яких умов палестинці можуть повернутися.
Близько 1,9 мільйона людей у Газі біженці
Потенційне примусове переміщення палестинців із Гази неприйнятне також і для арабських країн. Особливо чітко висловився з цього приводу президент Єгипту Абдель Фатах ас-Сісі. За його словами, країна не має планів розміщувати палестинців у прикордонному Сінаї.
За даними агентства ООН, відповідального за палестинських біженців, близько 1,9 мільйона населення Гази - тобто 85 відсотків - вважають переміщеними особами. Сотні тисяч із них зараз шукають прихистку в Рафаху, найпівденнішому місті Гази на кордоні з Єгиптом.
Самі вже масштабні руйнування в Секторі Гази ставлять під сумнів можливість швидкого повернення людей, каже палестинський правозахисник Мустафа Ібрагім телефоном з Рафаха. "Нещодавні висловлювання Смотрича, засуджені Європою та Америкою, звучать як концепція депортації", - каже він у розмові з DW. За його словами, до Рафаха вже "загнані 1,5 мільйона палестинців".
Тема втечі та вигнання не нова для палестиців, каже Ібрагім. Багато хто думає при цьому про травму 1948 року, так звану "накбу" (арабською - "катастрофа"). Тоді під час арабо-ізраїльської війни сотні тисяч були вимушені тікати з рідних домівок чи примусово залишили їх. Вони досі не мають змоги повернутися. За даними ООН, ще до останньої ескалації близько 70 відсотків населення Гази вважалися біженцями чи їхніми нащадками.
До них належить і Амер Абдель Муті. Родом він із Джабалії, розташованій на північному сході від міста Газа, але був змушений уже неодноразово шукати собі нову домівку - спершу в Хан-Юнісі, а тепер у Рафаху. "Якщо західні держави під час війни відчинять для нас свої двері да дозволять тимчасовий виїзд, який дозволить нам повернутися після настання перемир'я, то я поїду, бо боюся за своє життя", - пише в текстовому повідомленні 30-річний чоловік. "Але якщо я повинен буду поїхати назавжди, то я не поїду. Тоді я залишуся на своїй батьківщині", - додає він.