Австрійський історик про перейменування стадіону в Тернополі

Недавнє рішення Тернопільської міськради перейменувати міський стадіон на честь генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича вже викликало міжнародний резонанс: Польща та Ізраїль засудили цей крок, а Центр Симона Візенталя звернувся до Міжнародної федерації футболу (ФІФА) з вимогою відреагувати. Очікується, що ФІФА дасть свою оцінку у травні. Про тісні зв'язки між політикою, історією та спортом DW поговорила з австрійським істориком спорту, політологом, викладачем Віденського університету Ґеорґом Шпіталером (Georg Spitaler).

DW: Пане Шпіталер, як Ви оцінюєте рішення міської ради Тернополя із перейменування стадіону?

Ґеорґ Шпіталер: Гадаю, що набагато легше було б пояснити перейменування стадіону на честь того чи іншого спортивного діяча, адже це б викликало менше суперечок. До речі, найчастіше суперечок не виникає, коли стадіони називають на честь заслужених тренерів або гравців. Хоча і тоді, буває, виникають різні оцінки, особливо, коли йдеться про історію спорту у часи тоталітаризму і роль окремих спортивних функціонерів чи спортсменів.

В авторитарних країнах ми можемо бачити приклади того, як правлячі політики бажають увічнити своє ім'я за допомогою будівництва великих спортивних об'єктів. Разом з тим, мені видається дивним, що стадіон перейменовують на честь історичної, політичної фігури, яка напряму не пов'язана з футболом, що могло б ще хоч якось пояснити таке рішення.

Та Тернопіль - не єдиний приклад, адже, як Ви кажете, на честь політичних та історичних діячів названо десятки стадіонів у різних країнах. Не далі як у лютому стало відомо про перейменування стадіону в індійському Ахмадабаді на честь чинного прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді. До слова, президентські дебати в Україні у 2019-му теж проходили саме на стадіоні. Тож варто говорити про певний тренд поглинання політикою спортивних арен?

Насправді цей тренд існує відтоді, як спорт став масовим видовищним явищем у перші десятиліття ХХ століття. Вже тоді спортивні арени, що могли вмістити велику кількість глядачів, почали використовувати у дуже банальних, практичних цілях. Невдовзі додалася і технічна можливість прямих трансляцій - спочатку радіо, а згодом і телевізійних. У цьому сенсі такі арени пасували ідеально. В Австрії їх часто використовували австрофашисти. Одразу на думку спадає відомий виступ австрійського канцлера Енґельберта Долльфусса (Engelbert Dollfuß) на віденському іподромі у 1933 році. Нацистський міністр пропаганди Йозеф Геббельс (Joseph Goebbels) теж виступав із промовою у берлінському Палаці спорту. Тому я не вбачаю нічого принципово нового у тому, що футбольні і спортивні арени можуть бути використані у політичних цілях.

Ще один важливий аспект - використання позитивного іміджу спорту, де присутні позитивні емоції, відчуття співучасті, фанати. Спорт дуже швидко перемішується із національною ідентичністю, національними звитягами. Не дивно, що політики прагнуть це використати у своїй риториці і як елемент солідаризації. Згадаймо, звісно ж, і про Олімпійські ігри 1936 року, використані Гітлером для своєї імідж-кампанії.

Відштовхуючись від цього, можна говорити про провал спроб відокремити спорт від політики?

Так, з точки зору песиміста, саме так можна це розглядати. Подекуди сьогоднішня політична риторика принаймні нагадує 1920-30 роки з підйомом авторитарного популізму. Можна у цьому контексті згадати Дональда Трампа і США, хоча нині це зовсім інше середовище, і прямі порівняння тут недоречні, але деякі схожості все ж знаходяться, і вони впливають на взаємовідносини між політикою і спортом. У цьому сенсі нові підходи ми бачимо на прикладі Катару та деяких інших арабських країн, які за допомогою політичних стратегій останнім часом позиціонують себе великими покровителями та спонсорами спорту. Наприклад, це проведення Чемпіонату світу з футболу. Як відомо, там лунає багато критики щодо будівництва об'єктів, умов праці робітників тощо.

Читайте також: Як Степана Бандеру показують у Берліні

І тут вже проглядається явний конфлікт між демократичною риторикою, яка упродовж останніх 20 років посилюється у світовому спорті, представляючи його чимось, що зміцнює демократичні цінності через інклюзивність, різноманітність і тим, що великі спортивні події відбуваються у країнах, які, прямо скажемо, важко назвати взірцем демократії. І про цю суперечність говорять усе голосніше.

Яких наслідків Ви очікуєте від перейменування тернопільського стадіону?

Схоже, що конфлікт через перейменування був майже запрограмований наперед. Мені видається, що ініціатори рішення були свідомі того, що воно може викликати суперечності. Подібні політичні суперечки у спорті трапляються постійно. Саме тому, наприклад, політика бойкотів навіть великих спортивних змагань відома ще з 1930-х років, коли з'явилася ініціатива бойкоту Олімпіади 1936 року з боку єврейських атлетів та вагання низки країн щодо участі в Олімпіаді у Берліні. Звісно, є й багато інших прикладів бойкотів часів "холодної війни".

В Україні ж, яка досі не оговталася від війни, цілком зрозуміло, що військова тематика знаходить відлуння й у спорті. Та слід розуміти, що подібне контроверсійне перейменування провокує дебати. Футболістам це явно не полегшить життя. Від них, як і від тренерів, очікуватимуть висловлення якоїсь позиції. Гадаю, що усього цього можна було б уникнути, якби стадіону обрали менш проблематичну назву.

Читайте також: Спорт і політика: речі непоєднувані?