Як росіяни прорвались у центр Харкова - спогади очевидців

"Якщо в сусідів завелися таргани, якою б захищеною не була ваша квартира, вони пролізуть і до вас", - описуючи прорив російських загарбників у місто, віджартовується командир спецпідрозділу поліції "Схід" Сергій Богдановський.

Зранку 27 лютого російські військові увійшли в Харків з півночі, через Руську Лозову та Липці. Вони прямували до обласного управління Служби безпеки України в центрі міста, вважає поліцейський. Разом із побратимами він базувався у сусідньому приміщенні - обласному управлінні Національної поліції.

Кулемети з вікон

У той час у будівлі СБУ нікого не було. Водночас там лишилося чимало зброї, боєприпасів та комплектів української військової форми, розповідає Богдановський і додає: "Можете уявити, що б було, якби росіяни прорвалися в приміщення, взяли всю ту зброю і вдягнули піксельну форму".

Він також припускає, що військові РФ планували підняти свій прапор над будівлями місцевих силових органів. "Це б означало, що місто - під їхнім контролем, - вважає поліцейський. - Уявіть, як би це могло вплинути на моральний дух наших військових, які з величезними втратами тримали оборону".

Згодом - за два місяці - президент Володимир Зеленський звільнив очільника обласного управління СБУ Романа Дудіна. Йому оголосили підозру в державній зраді та самовільному залишенні служби й заарештували. Він заперечує провину.

Про наближення російських окупантів до будівель СБУ та поліції Богдановський почув від військових, що охороняли місто. "Я побачив, як під вікнами проїжджають три "Тигри" із зетками, і скомандував своїм бійцям відкривати вогонь з ДШК - великокаліберного кулемету, - згадує поліцейський. - Вогонь вели з вікон. Це був дійсно короткий бій. Чи ми вразили їх, важко сказати. Якби вразили, я думаю, техніка б залишилася на місці. Вони також розстріляли поліцейські машини - мабуть, щоб ми їх не переслідували".

Читайте також: Шпаківні. Як живе Північна Салтівка

Гранати і танк

Російські "Тигри" рушили далі, на північний схід від центру міста. Зупинились за п'ять кілометрів, біля 134-ї школи. "Вони хотіли облаштувати тут штаб", - припускає доброволець штабу оборони Харкова Дмитро Олійник. Біля школи російських загарбників зустріли бійці 92-ї бригади та інших підрозділів - загалом пів сотні. Олійник разом із ще вісьмома добровольцями вирушив на штурм.

Прибувши на місце, Дмитро побачив, як військові РФ забігають у приміщення - їх було більше 30. Аби зайти до школи з чорного входу, добровольцям довелося зламати паркан, що відділяв школу від приватного сектора. "Хоч би це скоріш закінчилося", - сказала військовим бабуся, вийшовши на своє подвір'я, пригадує Дмитро. Бій тривав до десятої вечора.

"Це зараз тут просторо, - стоячи на руїнах школи, каже Дмитро. - А тоді треба було заходити в кожен кабінет і зачищати його - перевіряти, чи нема там росіян. Зараз тут спокійно, а тоді було страшно. Їдеш - страшно. Висаджуєшся, бачиш силует, стріляєш у нього - і страх пропадає".

Коли українські військові зайняли перший поверх школи, росіяни перемістилися нагору і звідти кидали гранати. Добровольці відповідали тим самим - Дмитро показує, як піднімався сходами і кидав гранати на другий поверх. Зрештою їм вдалося витіснити російських військових ще вище.

Українські військові вийшли зі школи, коли під'їхав їхній танк. Але він не зміг вистрілити. Тож військові повернулись у школу і знову оглянули кожен кабінет. Залишаючи третій поверх і йдучи на дах, росіяни підпалили папір, розповідає Олійник, який намагався загасити пожежу. Це не вдалося, тож українські військові знову вийшли з будівлі.

Тоді приїхав ще один український танк і відкрив вогонь по школі. Уже з подвір'я Дмитро бачив, як російські військові стрибали з даху. Троє скинули амуніцію і намагалися втекти, але були застрелені. Решта загинули від вогню - хлопець показує з телефона фото їхніх тіл. Дехто з росіян стріляв з автоматів і кидав гранати. Тоді Дмитро отримав поранення в ногу - його реабілітація триває досі. 

Читайте також: Перспектива відбудови Харкова після війни: шанс на модернізацію?

Вальс на руїнах

У Харкові нині морозна погода, тож Дмитро пропонує зайти на каву до родини Валерії Кобзєвої, випускниці цієї школи, що мешкає неподалік. Вони познайомилися, коли Дмитро давав журналістам інтерв'ю біля школи, а дівчина проходила повз із собакою. Відтоді хлопець став бажаним гостем у її родині.

Мати Валерії Олена підігріває борщ і розпитує Дмитра про його лікування. А дівчина розповідає, як, сидячи у коридорі, переписувалась із однокласниками - ті, що жили навпроти школи, надсилали фото і відео. На них була зруйнована будівля, охоплена вогнем - там вчилась майже вся родина Кобзєвих. "До тата однокласниці підбігли двоє росіян і попросили їх сховати. Вони були без зброї, тож він їх послав", - сміється Валерія.

Влітку випускники вирішили станцювати на руїнах школи вальс. Вони зняли це на відео, яке стало відомим. Валерія була в довгій червоній сукні - вона обрала її ще до початку війни. У кімнаті дівчини висить державний прапор із підписами - подарунок від військових. Валерія не відмовилась від своїх планів і вступила до Харківського національного університету. Хоча навчальний корпус також пошкоджений обстрілами - він розташований біля будівель поліції та СБУ, куди навесні прилетіли російські ракети.

Родина Кобзєвих лишається вдома, ховаючись від ракетних атак в коридорі свого будинку. "Якщо наші військові відбили Харків тоді, коли ще нічого не мали, то зараз, коли вони стали сильнішими і злішими, коли нам допомагає увесь світ - у росіян немає шансів", - переконана мати Валерії Олена.