Впливова газета

У Німеччині назва газети Bild видавництва Springer вже давно стала синонімом поняття бульварної преси. Bild не залишає байдужим жодного жителя Німеччини, особливо тепер. Одні щодня читають цю газету, для інших вона – реакційна ворожа преса, "щелепа зла", як назвав її наприкінці 1970-их німецький публіцист Ґюнтер Вальрафф, або ж – демократичний орган контролю чи навіть окрема відточена форма журналістики. "Аби керувати державою, мені потрібні лише Bild, BamS (Bild am Sonntag – недільний випуск газети) та "телевізор", - казав свого часу екс-канцлер ФРН Ґергард Шредер.

Журналісти-дизайнери

Маючи наклад у майже чотири мільйони примірників щодня, Bild – газета з найширшим колом читачів у Німеччині. А в найкращі часи щодня друкували навіть майже шість мільйонів примірників. "Загадка газети Bild полягає в тому, що високий рівень дизайнерського підходу вона подає таким чином, що людям все стає зрозуміло незалежно від наявності у них шкільного атестату, - розмірковує берлінський медіа-експерт Норберт Больц. – Багато редакторів видавництва Springer бачать себе журналістами-митцями, які добре усвідомлюють, що їхнє головне завдання -  дизайн".

Типовими для Bild є великоформатні заголовки, які завиграшки подають тему дня одним рядком: наприклад, "Wir sind Papst" (Ми – Папа), коли йшлося про обрання Папою Римським Бенедикта XVI, чи "Miss Germany" – про вибори Анґели Меркель канцлером ФРН.

"Від людини до людини"

Історії газета подає з багатьма фото та особистими деталями, віддаючи перевагу відомим особистостям чи стилізованим фігурам-"жертвам". Норберт Больц вбачає у цьому головну ознаку бульварної преси – пряме звертання "від людини до людини", яке дозволяє не описувати абстрактно та не використовувати якісь поняття, терміни й теорії, аби пояснити світ. Тобто Bild уникає всього того, без чого важко собі уявити інтелектуальне спілкування.

Саме це закидають Bild критики. Вже кілька десятиліть публіцист Ґюнтер Вальрафф у своїх викривальних матеріалах критикує, зокрема, техніку пошуку історій та інформації для статей журналістів Bild. Перша з трьох його книг, присвячених Bild, мала назву "Der Aufmacher – Der Mann, der bei Bild Hans Esser war" ("Сенсація номера – Людина, яка була в Bild Гансом Ессером") і принесла редакції бульварної газети, в якій під прикриттям працював Вальрафф, шість доган від Федеральної ради преси Німеччини (Deutscher Presserat).

Нині, коментуючи скандал, пов'язаний з дзвінком президента ФРН Кристіана Вульффа головному редакторові Bild Каю Дікманну, Вальрафф зазначає: "Хвилюватися треба про тих, хто не може просто взяти слухавку й зробити такий дзвінок, про тих, хто не має адвокатів, яких би боялася навіть Bild". Ґюнтер Вальрафф нагадує: "У мене є передсмертні записки людей, які здійснили самогубство після публікації про них у Bild".

Журналістика у стилі "Рембо"

Ще у 1960-их та 70-их Bild була втіленням усього ворожого для позапарламентської опозиції у Німеччині. Студентський протестний рух закидав видавничому концерну Springer, якому, до речі, крім Bild, належать видання Welt, Berliner Morgenpost та Hamburger Abendblatt, односторонню підтримку "істеблішменту". "У мої часи, – розповідає Ґюнтер Вальрафф, - журналісти Bild були такими собі рембо, які проникали у помешкання до людей як комівояжери. Фотографії часто діставали таким чином: батькам, чиїх дітей зґвалтували і вбили, погрожували зробити дитячі фото з моргу, якщо вони не дадуть якісь добровільно. Сьогодні в редакції Bild є й журналісти, які протестують проти таких методів, от тільки вони не обіймають керівних посад".

Німецький поп-гурт "Wir sind Helden" також не списує давніх гріхів з рахунку Bild. Так, на запит рекламної агенції з проханням знятися у кампанії Bild учасники гурту оприлюднили на своєму сайті відкритий лист, у якому нагадали, що видання "не можна вважати надбанням треш-культури чи зразком для наслідування стилю життя".

Bild вершить політику

Колеги з інших видань критикують зв’язки Bild з політиками, вказуючи на те, що політки, ймовірно, нерідко надають скандальній газеті свої фото та історії в обмін на позитивні статті про них. " Bild вершить політику, Bild супроводжує політку, впливає на політику, - погоджується і Ґюнтер Вальрафф. – Часто це у них виходить добре, але бувають і поразки, візьміть хоча б злет і падіння цу Ґуттенберґа". Імідж колишнього міністра оборони роками створювали за допомогою позитивних заголовків, не припинивши "дружби" з ним навіть після звинувачення у плагіаті й відставки.

Щоправда, на відміну від сімдесятих років, бульварна преса навчилася дистанціюватися від партій: "З Ґергардом Шредером Bild домовляється так само добре чи краще, як і з безбарвним федеральним президентом від ХДС, - каже Норберт Больц, - адже бульварна преса – це сенсація, скандали, "зірки", тому коли якийсь політик набуває статусу "зірки", Bild байдуже, з якого він партійного табору".

Бульварна преса як дзеркало суспільства

Журналістські кампанії – це ще одне звинувачення на адресу Bild, якій, приміром закидають медійне засудження ще до вироку, нагадуючи про випадок з німецьким телевізійним ведучим Йорґом Кахельманном, проти якого було висунуто звинувачення у зґвалтуванні. У випадку з Кристіаном Вульффом, на думку Гериберта Прантля - керівника відділу політики газети Süddeutsche Zeitung, про цілеспрямовану кампанію поки говорити зарано. "Звичайно, жоден журналіст не має права проникати у будинок федерального президента та робити там фото – це не відповідає суспільним інтересам. Однак ставити питання про його приватну власність, а також шукати про це інформацію – у цьому ж  сама суть".

"Bild – це дзеркальне відображення – без сумніву,  часто і багато в чому викривлене – того, що відбувається в суспільстві", - переконаний Вальрафф. До того ж, у порівнянні з іншими країнами німецька дискусія про бульварну пресу здається мало не невинною. У Франції така дискусія відбулася після того, як  переслідування папарацці завершилося смертю колишньої принцеси. А у Великобританії  у "News of the World", якої вже немає,  роками прослуховували відомих особистостей.

Автори: Йоганна Шмеллер / Тетяна Бондаренко
Редактор: Наталя Неділько