Колись я зауважив, що один і той самий анекдот може бути антисемітським, а може й не бути. І від змісту анекдоту це не залежить. Зовсім ні. Це залежить від розповідача та слухачів.
І стосується це не тільки анекдотів. Це - загальний погляд на антисемітизм у сучасній Україні.
Читайте також: В Україні запровадили кримінальну відповідальність за прояви антисемітизму
Коли ми згадуємо історичні обставини буття єврейської спільноти в Україні, то можемо багато чого пригадати. Козацьке повстання на Хмельниччині у 17 столітті, яке супроводжувалось масовим знищенням євреїв і поляків. Захоплення Катериною ІІ (не можу написати "Великою") значної частини Польщі та її указ про "смугу осідлості" - обмеження території, де євреям можна жити і промишляти. 20 століття - Голокост, катастрофа Бабиного Яру. Радянський період між двома світовими війнами і після був більш ніж травматичним для євреїв України. Обмеження прав і свобод та погроми.
Антисемітизм як інструмент пропаганди
І одна річ, коли це відбувається в Україні в рамках обговорення наших проблем співвідношення громадянської та етнічної моделей ідентичності. І зовсім інша - коли це є інструментом ворожої пропаганди, бажанням представити Україну традиційно антисемітською, а кожного українця - потенційним антисемітом.
Скажете - це ж антиукраїнізм, українофобія! До чого тут антисемітизм? Бо тут ми маємо дві фольклорних постаті - українця та єврея, обидві - карикатурні. І ці карикатури зовсім не смішні.
Люди не дуже охоче приймають відповідальність, навіть історичну. На звинувачення відповідають бажанням виправдатися. Це природна тенденція, яку обслуговують потужні несвідомі захисні механізми. Один із них - проекція. Бажання звинувачувати іншу сторону. Бажання повернутись у минуле, чи, навпаки, - привести минуле в сьогодення. І я відчуваю пожвавлення антисемітських настроїв на тлі наполегливої і навіть нав'язливої пропаганди північно-східного сусіда, яка має мету представити Україну як ксенофобну і - особливо - антисемітську державу.
І жодні аргументи проти тут не працюють. Навіть той, що обраний більшістю українців нинішній президент - етнічний єврей. Навіть той, що жодних обмежень за етнічною належністю в Україні (на відміну від колишнього СРСР) не існує. А вказівка на етнічну належність (славетна п'ята графа) зникла з анкет та паспортів.
Істина - у порівнянні
Чи є в сучасній Україні державний антисемітизм на кшталт Російської імперії і Радянського Союзу? Ні, рішуче - ні. Держава не контролює відсотки євреїв у вищих навчальних закладах, наукових установах, на відповідальних посадах.
У Радянському Союзі офіційно антисемітизму не було. Однак неофіційно існувала відсоткова норма для тих, хто хотів отримати вищу освіту, - два відсотки. До речі, у Російський імперії така норма існувала офіційно - п'ять відсотків! Як щедро! - жартували ми. - Цілих п'ять!
Євреї з Одеси від'їжджали до інших міст, де євреїв майже не було. Там були шанси вcтупити.
Я поїхав до Франика (так називали Івано-Франківськ) для втілення моєї мрії - стати лікарем, як мій дідусь, як мої батьки. І я вдячний до сьогодні ліберальній національній політиці тамтешнього медичного інституту. Серед викладачів там я бачив німця Машталлера, єврея Мельмана, латиніста Думку (останній мені здавався велетнем інтелектуалізму). Усі викладали і розмовляли українською - російська була не популярна. І я не бачив жодного прояву юдофобії! Навпаки.
Читайте також: Антисемітизм у Німеччині: що кажуть про це німецькі мусульмани?
Викладачі співчували Ізраїлю протягом Шестиденної війни (у червні 1967 року внаслідок війни на Близькому Сході Ізраїль встановив контроль, зокрема, над Синайським півостровом, Сектором Гази та Голанськими висотами. - Ред.). Професор Іван Думка переставляв прапорці на мапі і казав "ось уже наші де!"(маючи на увазі не арабські війська).
А моя подруга тих часів сказала фразу, яку я запам'ятав на все життя: "У євреїв та українців зараз спільний ворог".
Тоді то були комуністи. Зараз, на жаль - Російська Федерація. І мене кидає у лють брехлива пропаганда, яка приписує Україні те, що антисемітизм тут рулить.
В Україні євреїв не іншують
Чи є в сучасній Україні антисеміти й організації, ідеологія яких включає іноді прихований, а іноді й відвертий антисемітизм? Звісно, є. Чи лунають іноді в нашому повітрі антисемітські гасла? Лунають, і іноді, на жаль, дуже голосно. Декілька років тому молода дівчина на мітингу в Одесі проголосила гасло: "Україна без олігархів та жидів!" Потім вибачалась, поясняючи, що під словом "жиди" розуміла не євреїв, а саме олігархів та шахраїв. Я тоді сказав, що краще б вона зовсім не вибачалась.
Так, там, де є євреї, є й антисемітизм. Тут нічого не вдієш. Однак у сучасній Україні іншування євреїв - нелегка й марна праця.
Пригадую Львівський форум видавців, який я щорічно відвідую. На Бульварі незалежності в ці дня діє книжковий ярмарок. То я навмисно взявся якось розшукати ятки, де б продавали антисемітську літературу. І таки одну надибав. Витратив годину, спостерігаючи, чи багато людей підійдуть до цієї ятки і чи куплять там антисемітську книжку? В результаті моїх спостережень до ятки підійшов один старий, подивився, похитав головою й відійшов. Ніхто не купив жодної книжки про те, як саме євреї гублять світ.
Мій висновок - антисемітизм в Україні існує, але він, м'яко кажучи, не в тренді.
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.