Шлях України до НАТО - назавжди в залі очікування?

Якби Україна була членом НАТО, то у разі російської агресії усі члени Альянсу колективно були б зобов'язані до її оборони. Це передбачає стаття 5 Договору НАТО. Тобто стратегічно ситуація була б кардинально іншою, ніж зараз, коли винятково НАТО та його члени окремо вирішують, чи взагалі і у якому обсязі вони надають підтримку.

З часу здобуття Україною незалежності після розпаду Радянського Союзу державне керівництво у Києві регулярно заявляло про бажання членства в НАТО. Тоді, у 1991 році, Україна у військовому плані була особливо сильною: поряд з Росією, Білоруссю та Казахстаном вона мала ядерну зброю. Однак Київ добровільно відмовився від ядерного статусу, тоді як Росія залишилась ядерною державою.

Натомість у Будапештському меморандумі 1994 року Росія, США та Великобританія зобов'язалися гарантувати суверенітет України. Однак під час анексії Росією українського Криму у 2014 році стало остаточно зрозуміло, що ці гарантії безпеки не мають ваги. Багато українських політиків та військових шкодують про тодішнє рішення щодо відмови від ядерної зброї.

Страх, що втягнуть у війну

Тим наполегливіше Київ намагався шукати захисту у НАТО, зокрема за часів президентства з 2005 року прозахідно налаштованого Віктора Ющенка. Двері НАТО у Брюсселі у часи Ющенка однак не були відкриті. Хоча співпрацю Альянсу з Україною було значно посилено після підписання у 1997 році Хартії про співпрацю Україна-НАТО, до перспективи повного членства України в Альянсі у Брюсселі ставилися критично.

Контраргументи і сьогодні лунають так само: вступ України до Альянсу може спровокувати Росію - ядерну державу, котра має право вето у Раді Безпеки ООН. А зобов'язання щодо надання допомоги означало б, що інші члени Альянсу можуть бути легко втягнуті у війну з РФ.

У 1999 та 2004 низка колишніх членів Варшавського договору - військового альянсу під керівництвом СРСР - набули членства у НАТО. Серед них і країни Балтії - колишні радянські республіки.

Перед цим численні американські військові, дипломати та експерти з питань безпеки у відкритому листі до тодішнього президента США Білла Клінтона назвали рішення про членство цих держав "політичною помилкою історичних масштабів". Розширення НАТО на схід, однак, відбулося. Хоча заперечення бодай одного члена Альянсу могло б цьому завадити.

Буш хотів бачити Україну в НАТО

Колишній президент США Джодж Буш вважав, що можна скористатися відносною слабкістю Росії для розширення НАТО далі на схід. І він представив цю пропозицію у 2008 році на саміті НАТО в Бухаресті.

"Ми маємо дати чітко зрозуміти, що НАТО вітає прагнення України і Грузії до членства в Альянсі і пропонує їм чіткий шлях для досягнення цієї мети", - сказав тоді Буш. І додав, звертаючись до Володимира Путіна: "Холодна війна" завершилась". Путін тоді обурився і заявив, що РФ розцінює розширення НАТО, яке підходить безпосередньо до кордонів Росії, як "пряму загрозу безпеці країни". 

Якщо згадувати події минулого, вражає той факт, що нинішній директор ЦРУ, а тоді посол у Москві Вільям Бернс написав у своєму застереженні, адресованому адміністрації Буша: вступ у НАТО "підготує плідний ґрунт для російської інтервенції в Крим та Східну Україну". Саме це і сталося майже шістьма роками пізніше  - без вступу України у НАТО.

2008: Канцлерка ФРН Меркель каже "ні"

У підсумку наближенню до мети вступу України до НАТО завадили інші, перш за все, тодішні канцлерка ФРН Анґела Меркель (Angela Merkel) та президент Франції Ніколя Саркозі. Їм тоді теж йшлося про те, щоб зайвий раз не дратувати Росію та не ризикувати дестабілізацією ситуації у Східній Європі. 

Отже, на саміті НАТО у Бухаресті 2008 року Україна не отримала Плану дій щодо членства (ПДЧ) в організації. Країни Альянсу погодилися тоді надати Україні разом із Грузією перспективу членства в НАТО, а ПДЧ мав стати наступним кроком до цього.

Меркель також звертала увагу на те, що питання про членство України в Альянсі було дуже суперечливим в українському суспільстві. Дискусії щодо цього точаться в країні і нині. Водночас Меркель також зауважувала, що хоча для членства ще зарано, але: "Безперечним є те, що обидві країни (Україна та Грузія. - Ред.) мають перспективу вступу". Двері Альянсу залишаються відкритими.

Читайте також: Пітримка вступу України до НАТО та ЄС найвища з 2014 року - опитуваня

Мета вступу до НАТО закріплена в Конституції

У самій же Україні упродовж багатьох років питання щодо членства в НАТО розхитувалося як на гойдалці. Проросійський президент Віктор Янукович після приходу до влади у 2010 році заявив, що Україна має на меті нейтральний статус і розуміє себе "як міст між Росією та ЄС". Тоді планам щодо членства в НАТО було висловлено відмову і взято курс на позаблоковий статус держави. 

Після анексії Росією Криму в 2014 році президент Петро Порошенко наполягав на приєднанні до НАТО, якщо таку перспективу буде підтримано на загальноукраїнському референдумі. Тоді ж було ухвалено закон про скасування позаблокового статусу України. 

У червні 2017 року український парламент визначив набуття членства в НАТО як зовнішньополітичну мету країни. У лютому 2019-го курс на членствао в НАТО та в ЄС було закріплено в Конституції України.

2018-го року НАТО надало Україні статус країни-аспіранта, що претендує на членство в Альянсі."Двері НАТО залишаються відкритими для кожної європейської країни, котра в стані виконувати вимоги щодо активності та обов'язків членства і робити свій внесок у безпеку європейсько-атлантичного простору", - йшлося в заяві Альянсу. 

Однак Україна досі так і не отримала ПДЧ. Водночас 2020 року Україна отримала особливий статус співпраці з НАТО - партнер із розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner - EOP). Мета цієї програми - посилити оперативну сумісність військ країн-учасниць із силами НАТО.

Важіль Путіна

Однак конфлікт з Росією, що й надалі існує, не сприяє зміцненню безпеки на європейсько-алтантичному просторі.  А в НАТО існує консенсус стосовно того, щоб не приймати нових членів, котрі перебувають у ситуації конфлікту. 

Це надає важіль в руки президента Путіна: підтримуючи конфліктну ситуацію, він може блокувати приєднання України до НАТО. Нещодавно він застерігав перед загрозою війни між Росією та НАТО, якщо Україна, приєднавшись до Альянсу, спробує повернути собі Крим: "Переможців не буде", - сказав тоді Путін. 

Шольц: вступ України до Альянсу не на порядку денному

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг в грудні в інтерв'ю другому телеканалу німецького телебачення ZDF повторив офіційну позицію Альянсу, яка полягає в тому, що кожна країна може сама визначати, до якого союзу їй приєднуватися. "Ми не готові до компромісів, щодо головних принципів європейської безпеки. І сюди належить і право кожної країни визначати свій власний шлях".

Це підтримують як канцлер Німеччини Олаф Шольц, так і його попередниця на цій посаді Анґела Меркель, яка постійно говорила про відчинені двері. Але йдеться про далеку перспективу. Як зауважив нещодавно Шольц, членство України в НАТО нині не перебуває на порядку денному.

Що буде після Путіна?

То чи мрія України назавжди залишиться лише мрією? Німецький дипломат Крістоф Гойсґен (Christoph Heusgen), майбутній шеф Мюнхенської конференції з безпеки, нещодавно сказав в інтерв'ю, що відмовляти Україні в перспективі членства в НАТО "ані політично, ані морально" неприйнятно.  

На його думку, треба думати й про час після Путіна: "Можливо, наступник Путіна скаже: "З огляду на конкуренцію з Китаєм я зацікавлений у більшій орієнтації на Європу, міжнародну демократію та правовий порядок." Я цього не виключаю". За такої ситуації Україна могла б стати членом НАТО, зауважив Гойсґен, а також додав: "Якщо Росія захотіла б, то й Росія також".