Болгарія не поспішає з опрацюванням комуністичного минулого
10 листопада 2024 р.Михаїл Маринов, директор "Фонду острова Белене", має мрію. Його мрія не має нічого спільного з охороною природи, хоча цей ідилічний острів на болгарсько-румунському кордоні, що проходить руслом Дунаю, є величезним болотистим біотопом. Тут мешкає майже 500 видів птахів, включаючи морських орлів і пеліканів, якими славиться ця місцевість. Сумнозвісна вона й з іншої причини: з 1949 по 1989 рік тут було ув'язнено близько 15 000 людей, які, на думку болгарських комуністів, були ворогами режиму.
Багато з них померли від примусової праці та недоїдання. Долями цих людей переймаються Маринов і його громадська організація. "Ми хочемо, щоб це місце стало частиною європейської мережі меморіалів і щоб сюди приїжджали не тільки люди з Болгарії", - пояснює він.
Через Дунай до колишньої виправно-трудового табору Белене
Навіть через 35 років після падіння комуністичної диктатури, шлях до цього місця все ще дуже довгий і важкий. Щоб побачити залишки руїн колонії Белене, спочатку потрібно перетнути Дунай понтонним мостом. Після того треба подолати ще десять кілометрів вкритою вибоїнами дорогою з лише однією смугою для двох напрямків руху.
"Ми хочемо відновити всю інфраструктуру виправно-трудового табору в тому вигляді, в якому вона була в 1950-х роках", - пояснює концепцію Маринов. Це стосується і колишніх дерев'яних бараків для в'язнів, фотографій яких не збереглося. Однак, на щастя, для реконструкції можна використати малюнки, таємно зроблені колишнім в'язнем.
Читайте також: Що робити з радянськими пам'ятниками? Приклад Болгарії
Мине ще багато років, перш ніж плани "Фонду острова Белене" будуть втілені в реальності. Маринов не плекає жодних ілюзій з цього приводу. З ним погоджується і Луїза Славкова з "Софійської платформи", яка також докладає багато зусиль для того, щоб досягти прогресу в справі опрацювання минулого. "На державному рівні практично нічого не відбувається", - каже вона в інтерв'ю DW.
Держава не підтримує опрацювання комуністичного минулого
Щоб змінити цю ситуацію, "Софійська платформа" особливо зосереджує свої зусилля в освітній галузі. Тут треба багато чого надолужувати, оскільки до 2018 року недавнє минуле Болгарії взагалі не вивчалося під час шкільних уроків історії.
Мовчанка довгий час панувала і в приватній сфері. Один з головних висновків дослідження, проведеного "Софійською платформою" у 2014 році засвідчує, що батьки майже не говорили зі своїми дітьми про диктатуру.
"Молодь тепер знає більше"
Утім, як переконана політологиня, комунізм більше не є табу в школах. Деякі успіхи вже помітні, як засвідчують результати нещодавнього дослідження "Софійської платформи". "Молодь тепер знає більше", - коментує висновки опитування Славкова. Внесок у цю справу робить і її громадська організація за допомогою сучасних форматів вивчення історії.
Важливу роль відіграє проєкт свідчень очевидців, розпочатий у 2021 році з тими, хто вижив у концентраційному таборі Белене. У багатогодинних інтерв'ю вони розповіли про будні в таборі, що складалися з примусової праці, голоду, катування, відчаю та надії. Записи доступні онлайн на сайті belene.camp - також з англійським та німецьким перекладом для міжнародної аудиторії.
Подолання німоти за допомогою літератури
Однак загалом у болгарському суспільстві досі зберігається мовчанка щодо багатьох болючих питань, нарікає директорка "Софійської платформи". Тому вона сподівається, що з наукових і мистецьких кіл надійде додатковий імпульс для опрацювання комуністичного минулого. Славкова має на увазі таких людей, як Георгій Господинов. Письменник був нагороджений британською Букерівською премією у 2023 році за роман "Часосховище".
"Особисту історію неможливо відокремити від великої історії", - каже письменник, який живе в Софії. Що стосується його рідної країни, то він зауважує, що насамперед в Болгарії не було великих рухів опору під час комуністичної диктатури. У цьому контексті Господинов згадує про народні повстання в інших країнах: НДР (1953), Угорщині (1956), Чехословаччині (1968) та Польщі (1980)..
Комуністи перефарбувалися і стали соціалістами
"Ми пропустили важливі роки", - нарікає 56-річний літератор на поширену пасивність жителів Болгарії. Не було ні мирної, ні кривавої революції. Натомість комуністи наміть змогли отримати вигоду від зміни епох в Європі.
10 листопада 1989 року, через день після падіння Берлінського муру, глава держави Тодор Живков, який перебував при владі 35 років, був змушений піти у відставку. Болгарська комуністична партія (БКП) змінила свою назву на Болгарську соціалістичну партію (БСП) і отримала абсолютну більшість на перших демократичних виборах у жовтні 1990 року. Для порівняння, в об'єднаній Німеччині колишні комуністи отримали 2,4 відсотка на виборах у грудні того ж року.
Шок від нової свободи
Георгій Господинов має лише одне пояснення успіху старих еліт невдовзі після падіння диктатури: "Ми не знали, як протестувати. Нам не показали, як навчитися бути вільними". Відтоді минуло 35 років.
Зміни відбуваються дуже повільно. Якщо в Німеччині архівні документи міністерства державної безпеки НДР (штазі) стали доступними з 1992 року, то в Болгарії доступ до архівів спецслужб відкрили аж у 2007 році. За це відповідає організація з незвично довгою назвою - Комітет з оприлюднення документів і розкриття приналежності болгарських громадян до Державної служби безпеки та розвідки Болгарської народної армії (КОМДОС).
Викривальні архівні документи штазі здебільшого знищені
Вважається, що збереглося близько 60 відсотків оригінальних архівних документів спецслужб. Решта була знищена, найімовірніше, разом з великою кількістю викривальної інформації про нелюдську систему стеження і відповідальних за це.
За офіційною інформацією, з моменту відкриття архівів штазі було перевірено понад 410 000 осіб щодо того, чи вони працювали на органи державбезпеки. У майже 21 000 випадків результати перевірки були позитивними.
Письменник Георгій Господинов робить двоїстий висновок: "Ми багато чому навчилися з німецького процесу опрацювання минулого". Водночас він також визнає, що багато людей у Болгарії досі вважають, що краще мовчати, ніж говорити про це.