Де і як протезують поранених військових ЗСУ

Микита Бабуркін засукає рукава худі по лікоть, оголюючи праве передпліччя, затягнене у чорний шкіряний корсет. Він переходить у два гаки - замість великого і вказівного пальців. Щоб зігнути руку в лікті, чоловік за допомогою плечей керує бандажем - цього не видно під одягом. Бандаж зʼєднує шию та куксоприймач, до якого кріпиться штучний лікоть. Так працює механічний протез.

Гаки - це міоелектричний протез, він працює інакше. Датчики, що підʼєднані до кукси, передають мʼязові імпульси, які змушують гаки стискатися і розтискатися, що дозволяє брати ними предмети. Інколи замість гаків Микита вдягає кисть, що працює за тим самим принципом. Крім того, пальцями можна керувати з додатку в телефоні. За словами чоловіка, міоелектричний протез потребує дбайливого користування. Він не стійкий до великих навантажень, пилу і вологи. А також не може працювати без батареї, яка час від часу виходить із ладу.

Читайте також: "Я прийшов у військо вільною людиною, а став кріпаком". Як військові звільняються зі служби

Протез за кошти благодійників

Ми зустрічаємось із Микитою у центрі протезування та реабілітації Superhumans у передмісті Львова. Чоловік працює тут фахівцем першого контакту - консультує пацієнтів-військових, адже має такий самий досвід. Він був поранений під час боїв на Луганщині навесні 2022 року. У лікарні Мечникова в Дніпрі йому ампутували праву руку вище ліктя. "Рука була останнім, що мене хвилювало", - каже чоловік, який також отримав травми внутрішніх органів. Він згадує, що тоді йому бракувало уваги лікарів. "Цей уламок я діставав сам, - розповідає Микита, показуючи шрам на щоці. - Лікарня Мечникова - ніби величезний стабпункт. У медиків просто не вистачає часу".

Микита самостійно шукав заклад для протезування. За рекомендацією волонтерів він поїхав на Львівщину, де відкрилися благодійні центри протезування і реабілітації Unbroken і Superhumans. Їхні спеціалісти встановили Микиті протез, який він називає гібридом - адже рука складається і з механіки, і з міоелектроніки. Її вартість - 1,3 мільйона гривень. Ще в лікарні Микита дізнався про державну програму з протезування, яка покриває зокрема й дороговартісну міоелектроніку. Але на перший протез, який встановлюються на рік, виділяють меншу суму, недостатню для міоелектроніки, каже чоловік. Тож він звернувся до центрів, де протезування покривається благодійниками.

Читайте також: Інтимні травми війни: як відновлюють сексуальне здоров'я пораненим бійцям

Державна програма з протезування

Відповідаючи на запит DW про умови державної програми з протезування, міністерство соціальної політики не згадало про обмеження щодо першого протезу. За даними міністерства, в Україні працює понад 50 протезно-ортопедичних підприємств - як приватної, так і державної форм власності, які використовують українські та іноземні комплектуючі. Пацієнт може обрати підприємство, а держава оплатить виготовлення протезу, пояснили у мінсоцполітики. Обслуговування протезу також буде безкоштовним.

Мінсоцполітики прописало граничні ціни на протези для військових - найдорожчі сягають майже двох мільйонів гривень. Для цивільних, яких також протезують безкоштовно, ціни значно нижчі. Водночас, якщо протез коштує більше цієї суми, решту може доплатити сам пацієнт або благодійні організації.

За даними міністерства, торік на протези і засоби реабілітації із державного бюджету виділили 2,7 мільярда гривень. Цього року сума збільшилась до понад 4,5 мільярда гривень - "у зв’язку зі збільшенням запитів". "Наприклад, на забезпечення біонічними руками і ногами на цей рік у бюджеті виділено мільярд гривень. А вартість, яку компенсує бюджет за такий тип протезу, становить 1,7-1,8 мільйона гривень, залежно від виду протезу і рівня ампутації", - зазначили у міністерстві.

Там додали, що "у найбільш складних випадках травмування та за відсутності технологій в Україні" держава може оплатити протезування за кордоном, включно з витратами на дорогу, проживання і послуги перекладача. Проте ця сума не має перевищувати 2,7 мільйона гривень, зазначили в міністерстві.

Освіта українських протезистів

Очільниця громадської організації Protez Hub Антоніна Кумка у коментарі DW стверджує, що в Україні наразі можливо встановити будь-який протез. "У вмінні фахівців і наявності технологій Україна вже випередила багато країн", - каже Кумка, пояснюючи це великою кількістю складних ампутацій, спричинених повномасштабною російсько-українською війною. У Protez Hub діє гаряча лінія для людей, які потребують протезування. За словами очільниці організації, військовослужбовці найчастіше звертаються з питаннями щодо вибору протезного підприємства. Для цього на сайті організації є перелік підприємств із рейтингом на основі відгуків пацієнтів.

Водночас в Україні наразі неможливо здобути вищу освіту в галузі протезування, додає Кумка. До прикладу, один із протезистів Superhumans Віталій Купрійчук - лісник за освітою. "В Україні ніде не вчать протезуванню. Це передається як ремесло, - каже DW протезист, не відриваючись від роботи над новим протезом. - Мій батько був протезистом, він вчився в Німеччині. А я - у нього на роботі". Віталій спеціалізується на протезах рук. За його словами, їхнє виготовлення є більш складним і тривалим, ніж протезів ніг.

Попит на протези в Україні

Наразі українські протезні підприємства справляються із попитом, спричиненим війною, вважає очільниця Protez Hub Антоніна Кумка. "Спочатку, перші вісім місяців, були проблеми із постачанням комплектуючих. Адже компанії-виробники не були готові до такого потоку", - пояснює вона. "Військовослужбовці - переважно активні молоді люди до 50 років. Вони хочуть протези, які дозволять максимально повернути функцію кінцівок", - додає Кумка.

До прикладу, Сергій Чаплінський, який втратив обидві ноги в боях на Луганщині, хоче ходити на біонічних протезах. Наразі він користується механічними, які йому встановили у Superhumans. "На механіці ти маєш контролювати кожен крок. Неправильно став - і протез може скластися, - розповідає про власний досвід Сергій. - Біонічний протез значно безпечніший. Він фіксується, блокується, через телефон налаштовується режим ходьби - тож на ньому майже неможливо впасти". Проте, за словами чоловіка, державна програма не може покрити вартість такого протезу. Тож він розраховує на новий протез від Superhumans.

Підготовка до протезування

Важливою складовою є підготовка до протезування, в інтервʼю DW наголошує Євген Лисенко, експерт громадської організації "Принцип", яка опікується проблемами військовослужбовців. "Перші місяці після ампутації організм намагається адаптуватися до того, що у людини більше немає кінцівки. У цей час він має отримувати реабілітацію", - каже Лисенко. Натомість, за його словами, пораненим можуть не надавати належних медичних послуг. "Людину скеровують у певний заклад по евакуаційному маршруту, проте не завжди розбираються у специфіці травми. Наприклад, не кожна лікарня може займатися реабілітацією при множинних ампутаціях", - пояснює експерт.

Він наголошує, що у відкритому доступі та в зручному форматі немає переліку закладів для реабілітації. "З іншого боку, треба розуміти, що за останні два роки міністерство охорони здоров'я зробило колосальну роботу щодо розгортання реабілітаційних закладів. Не можна було підготуватися до десятків тисяч запитів", - додає Лисенко. В Україні наразі працює понад сто державних і комунальних реабілітаційних закладів для реабілітації людей з інвалідністю, повідомили DW в мінсоцполітики. Закладів реабілітацій від міністерства охорони здоровʼя значно більше - понад 400, за даними експерта "Принципу".

Читайте також: Бюрократичне пекло для поранених військових: як пройти медкомісію і не збожеволіти?

Реабілітаційний центр

Серед реабілітаційних закладів - центр Recovery в Києві, розрахований на пів сотні ліжок. Таких центрів наразі вісім по всій Україні. Ремонт, купівлю обладнання, зокрема дороговартісних тренажерів та симуляторів, та навчання для фахівців профінансував благодійний проєкт Віктора та Олени Пінчуків. Проте усі центри розташовані на базі державних лікарень і перебувають на їхньому балансі. У центрі працює мультидисциплінарна команда із лікарем фізичної та реабілітаційної медицини, фізичним терапевтом, ерготерапевтом і психологом, в інтерв'ю DW розповідає завідувач київського Recovery Ростислав Андрусенко.

Реабілітація до протезування включає формування кукси, зняття набряку і відновлення сили мʼязів, пояснює Андрусенко. Після протезування людину вчать одягати і знімати протез, користуватися ним у повсякденному житті, додає ерготерапевтка Марія Безугла. "Коли ти втрачаєш кінцівку, в тебе змінюються всі системи організму. Зміщується центр тяжіння, змінюється баланс і навіть кровообіг", - розповідає DW Безугла.

За тренажером для ніг займається Олександр Карпович. Чоловік втратив праву ногу під час служби на Донеччині. Олександр скористався державною програмою з протезування і не має на неї нарікань. У київському підприємстві "Орто-про" йому безкоштовно встановили механічний протез. Чоловік поки що вчиться ходити зі своєю новою ногою.

У сусідній залі підтягується Євген Бердиник. Він втратив обидві ноги, наступивши на міну під час бою у Запорізькій області. "Я готую себе до того, щоб володіти своїм тілом за допомогою рук. А також розпрацьовую мʼязи ніг", - пояснює чоловік. Він подав заявку на безкоштовне протезування від американської програми Protez Foundation. "Лікарі сказали, що в Україні мені не допоможуть - лише за кордоном. Адже дуже висока ампутація", - додає Євген.

Протезування за кордоном

"За кордоном протезуються переважно тоді, коли є множинні ампутації. Коли є потреба в більш технологічному налаштуванні взаємозвʼязків цих протезів. А також тоді, коли є інші травми, які необхідно лікувати паралельно", - пояснює експерт "Принципу" Євген Лисенко. Серед тих, хто протезувався за кордоном, - Владислав із позивним "Сімба". У Донецькій області він отримав низку травм, зокрема правого ока і вуха. На другий день у лікарні Мечникова чоловік побачив, що йому ампутували праву ногу, ліва була в гіпсі. "Я зрозумів, що буду довго відновлюватись", - згадує Владислав і додає, що найбільше він переймався через зір і зовнішній вигляд ока. Із ним та його дружиною Ольгою ми говоримо телефоном.

Читайте також: Невидимі поранення. Психологічна реабілітація військових

Жінка згадує, як вона намагалась отримати бодай якусь інформацію про здоровʼя Владислава вже в лікарні в Києві. "Я бігала за офтальмологом, питала, що нам робити, чи буде він бачити. А вона мені через весь коридор, із посмішкою: "Яке бачити? Не факт взагалі, що око залишиться". Зайшла в кабінет і зачинила двері. Тоді я зрозуміла, що ми будемо лікуватися в Європі", - згадує Ольга. Вона знайшла лікарню у Польщі, а Владислав отримав дозвіл на виїзд. Проте польські лікарі не взялись за лікування ока, натомість прооперували вухо.

"Треба розуміти, що, коли нашого бійця відпускають за кордон, дії України повністю закінчуються, - зауважує Ольга. - У палату прийшов представник мерії Варшави, дав Владу статус захисту, ніби цивільному, і тоді набуло чинності звичайне медичне страхування". За два дні після операції Владислава виписали з лікарні, проте він не мав куди йти - житло довелося орендувати власним коштом. "При цьому наше міноборони, перш ніж відпустити на лікування за кордон, просить листа, в якому буде написано, що за військовим там будуть доглядати, що йому буде де жити", - додає Ольга.

Поки подружжя шукало офтальмолога, Владислав готувався до протезування. За рекомендацією іншого пораненого військового чоловік обрав спеціалізований центр у Франції, де йому встановили механічний протез ноги. Крім цього, Владислав знайшов лікарню, де йому встановили ще один протез - косметичну накладку на травмоване око. Усе це зробили безкоштовно.

Чоловік задоволений своїми протезами і рівнем медичної допомоги в Європі. Тепер він проходить реабілітацію - з ним працює ціла команда спеціалістів, додає Владислав. Проте відновлення затягується через травму лівої ноги. "Як виявилось уже тут, мені неправильно наклали гіпс у Дніпрі. Нога була в неправильному положенні. І тепер я не можу нормально стати на п'ятку, - розповідає чоловік. - Крім того, європейські офтальмологи сказали, що й око можна було врятувати раніше. Але я розумію лікарів у Мечникова. Вочевидь, вони не думали про зламану ногу чи травмоване око, адже тоді було питання, чи я виживу".