Десять історій про те, як сучукрліт обживав Німеччину

Українська проза, місцем дії якої - а то і героєм якої - є Німеччина. Таких книжок, звісно, більше, ніж десять. Але ця десятка - від 2001-го до 2021-го - прицільно розігрує той саме сюжет: українець чи українка прямують до Німеччини, німець чи німкеня їдуть в Україну. За 20 років цей сюжет міняється - пропонуємо вам заміряти "показники зростання".

Сергій Жадан "Берлін, який ми втратили" (2001; з "Біг Мак" 2011)

Курви зі слов'янськими інтонаціями, коридорні-серби, геї з білоруським акцентом, офіціанти-італійці, сусіди-турки. Берлін був би ідеальним містом, якби не японські туристи. Розкажуть нам троє, що рвонули на вихідні в Німеччину. Чешка, словенець, українець входять у Берлін. Звучить як початок анекдоту. "В цьому Берліні взагалі німці є?" - пачлайн дотепу.

Коли наближаються до кордону, Серж уявляє, що відчували радянські військові тут 1945-го. Несподівано. Поки не покажуть перспективу: п'яний подорожній побіжно зауважив колону військової техніки. Він спостерігає вивід радянській військ з Німеччини 1994-го, напевно. І вони мирно обговорюють щойно народжений ЄС. Все це - в Берліні, де вокзали, перероблені на артпростори, заполонили філістери, а "мокре берлінське небо" розгортається у всіх своїх відтінках (що не мали б компонуватися, але так уже є). Дорогою слухають атональну музику, яка бісить і зачаровує Сержа. Але розшарпаному Берліну Жадана ця непричесана музика личить.

Кузьма Скрябін "Я, Побєда і Берлін" (2006)

Ранні 1990-і. Андрій купив своє перше авто - ледь живу "Побєду". Чим не привід рвонути "в Бундес" і пробувати там загнати "фашикам" диво радянського автобуду за валізу німецьких марок? Сказано - зроблено.

Берлін вітає нечуваними вечірками в нічних клубах, пиятиками із зайдами всіх мастей і відвертою нечуйністю  берлінських "чурбанів" (турків, перепрошую), що сплюндрували "Побєду", котра зайняла чужі місця на парковці (біда з паркінгами в Берліні, ой). "Подихати вільним повітрям об'єднаного Берліна, покурити шмаль з друганами на Курфюрстендамі, сходити на паті в Тахелес"… Історія дотепна, сумна без причини і неполіткоректна, як сама юність.

Читайте також: До 100-річчя Пауля Целана: есеї

Берлін Скрябіна - власне, простір юності: місто, де можна все, що зараз захочеться, але прийде ранок і доведеться відповісти за скоєне. Або втекти до мами-тата через польський кордон, теж варіант!

Юрій Андрухович "Лексикон інтимних міст" (2011)

Гасло "Берлін. 1993-2009" у романі-словникові - одне з головних. Берлін Андруховича - одночасно "місце для спроб і щоденник", а те, що ці дві метафори ворогують - не біда, бо це теж про Берлін: він суперечливий.

Шарлоттенбург, про богемне минуле в 1960-х якого свідчать хіба сніданки, що їх місцеві кнайпи подають до шостої вечора. У готельчику на Савіньї Плац п'яна компанія з німецьких менеджерів і українських літераторів намагаються розділити відповідальність за "Аушвіц", не складається. Александерплац дивує запустінням, де-не-де шаряться "низькорослі панки", а він же ще дідусів їхніх знавав (та обманює ж). Вайдендамський міст чомусь не закінчується, скільки не йди: бо ти крокуєш не на мості, а на місці.

Берлін негарний і незугарний, - пише, - але "хочеться повірити", що тут тобі місце. Це і є стрибок віри, той Берлін: рухнути спиною вперед і чекати, хто підхопить. Не заб'ється він, не переживайте. Адже в "Лексиконі" є ще Мюнхен, Марбург, Кельн, Нюрнберг тощо.

Лариса Денисенко "Відлуння: від загиблого діда до померлого" (2012)

Марта дізнається, що її дід-барон, який загинув 1943-го під Житомиром, помер 2011-го у психіатричній клініці під Берліном. Марті раптом заболіла дідова історія - попри умовляння родини дати спокій почуттю провини і цікавості, вона береться за розслідування і рушає в Україну.

Берлін, де мешкає Марта, незатишний - потоки автівок і вічні корки. Дві локації прописані чітко - Шойненфіртель і Нова синагога (прикметно для сюжету, де божевільний нацист грається в єврея). Гул "закоркованих" авто, марш Весселя, Ваґнер - так звучить Берлін Денисенко; тривожно і напружено звучить. Його населяють "берлінські іноземці": приятель-угорець, розлучниця-полька, дядько-турок, бойфренд-австрієць. А стовідсотковий арієць кузен Бонапарт (тато у нього турок) воліє фарбуватися на чорно і видавати себе за француза. Поки в місцевих судах розглядають злочини на ґрунті расової ненависті.

У літаку Берлін-Київ поруч всядуться двоє німців: жінка, яка шукає слідів діда-нациста, і чоловік, який летить на "ринок наречених". Сором-туризм і секс-туризм.

Наталка Сняданко "Фрау Мюллер не налаштована платити більше" (2013)

Христина, колишня викладачка музики, працює клінеркою в Німеччині. Їй 40. У житті залишилося хіба навчитися знати, чого хочеться, як то буває лише в дитинстві - і ще трішки так буває у молодих німкень. Берлін мав стати транзитним для Христини, але тут вона зустріла Еву, коханку. Згодом на заробітки приїздить Соломія, теж коханка.

Берлін каталізує психологічні проблеми цих трьох. Повне повідомлення: "Фрау Мюллер не налаштована платити більше, ніж належить". Оце опущене в назві "належить" - найважливіше щодо Берліна Сняданко.

Читайте також: Німецький письменник Владімір Камінер: Україна нагадує запізнілого гостя

Генерація німецьких одноліток Христині бачиться як така, що її визначило звільнення від побуту. За рахунок гастарбайтерок. Навіть за кілька років життя там, Берлін в її уяві залишається "неквапливим містом вічних канікул". На берлінських канікулах працюють самі нелегалки з Галичини, либонь. Так і хочеться когось убити!

Валентин Берд "Будьте моєю мамою" (зі збірника "Мама по скайпу", 2013)

Сергій із Максимком живуть із милостей Сергійкової тітки. Мати Максима поїхала на заробітки, кажуть. Максим мати наживо не бачив. Проте щовечора вони мають скайп із Мюнхеном, де мати нині буцімто живе. В уявленні чоловіків Мюнхен - щось ніби важко зароблена земля обітована.

От однокласниця Софія набула контракт на три місяці, але зубами вирвала собі роботу і тепер живе там уже 10 років. Це якраз Софія прикидається скайпом Максимовою матусею та обіцяє приїхати за малим. З Мюнхена замість мами приїздить розкішна іграшка в подарунок і по всьому. (Не всі дійшли до Ханаану).

Тетяна Белімова "Вільний світ" (2014)

Долі синів з двох українських родин переплуталися у неочевидний для нащадків спосіб під час Другої світової. Жора поранений у бою, опиняється у німецькому полоні, відтак у концтаборі. Жора одружиться у повоєнній Німеччині, в Україну не повернеться. Єфрем - остарбайтер у Баварії. Закохується в українку Тоню, яка вирішує залишитися на Заході; розбиває серце рум'яній німкені Кеті; одружується з Олею та повертається домів. З Тонею же одружився Жора… Полон і примусові роботи - любовний простір all inclusive.

Єфрем міркує дорогою, що знає про німців. Тут його свідомістю заволодіває авторка, видає асоціацій від білокурої бестії і 3К до люфтвафе і майн кампф. Німці - абсолютно Чужий, за наявності якого червоне зло стає Іншим, з яким можна примиритися. Дівчата-остарбайтерки тим часом мріють хоч трішки походити на "пещених німецьких панночок". Але українські хлопи сплять тільки з українськими дівчатами, ну бо!

Банди Шолтес "Мене нема дома: напівнімецький роман" (2018)

Вправний мандрівник рушає в подорож: через Шопрон, Регенсбург, Бад-Гомбург до Арнему. Візитує приятелів. Поїздка, сповнена кумедних зустрічей і мудрих байок, безпосередньо пов'язана з падінням Берлінського муру. Падіння Муру почалося в Угорщині. У 1980-х тисячі НДРівців через нього втікали до Австрії, а звідти - до ФРН. Цю історійку плекають, звісно що, лише в Шопроні.

Читайте також: Таня Малярчук: Майбутнє замете всі сліди

Купа цікавого: німецький фермер, схожий на постарілого Гітлера; з будинку, де той народився, зробили меморіальний музей; німців, які сміються зі своїх жартів (він німецької не знає і біситься: чого було пхатися завойовувати країни, де ваші жарти - несмішні?) "Дойчланд - увага до деталей". Ну от, тренує увагу, либонь.

Кожен перетин кордону він нервує, щоразу згадує про штрафи за порушення правил перетину. Падає Мур по всій Європі від 1980-х, напівпадіння ще триває, штрафні квитанції все накопичуються.

Ксенія Фукс "По той бік сонця" (2019)

У 19 вона втекла з Донецька до Німеччини навчатися, зав'язала непевні стосунки з місцевим К., знайшла паскудну роботу і отримала робочу візу. І тут накрила депресія та спроба суїциду і загроза депортації. Її госпіталізують. У лікарні знайомиться з Юлею, колишньою киянкою. Дівчата пробують дати собі раду, гостро почуваючись самотніми і чужими. Юлі це не вдається. Лікарня - у центрі великого міста (незвично, що в центрі).

У клініці є одне закрите відділення. Там героїня і починає своє одужання (viva німецька фармакологія!) Її Німеччина - місце терапевтичної самоізоляції, де можна сховатися від проблемної родини, від війни в Україні, від брата-сепара… За два місяці з клініки випишуть. Німеччина поки що залишається.

Ярослава Литвин "Рік розпусти Клауса Отто Баха" (2021)

Клаус познайомився в мережі з українкою. Вона йому - голі фото в колготках, він їй - чесно зароблені євро. Закохався дурник, приїхав в Україну. Дівчини цієї не існує, ясно.

Клаус Отто - пролетар з замашками середнього класу, товстун, любитель порно і пива. Безбарвне німецьке життя може розбавити хіба жіночка з України; на такій-от женився Клаусів друг і тепер радісно споживає сто страв із капусти. "Наречені зі Східної Європи" і є об'єктом сатири Литвин.

Німеччина Клауса - простір, де все має причину-наслідок: мама зв'язувала його колготками, щоби не маструбував → він мастурбує на колготки. Україна - хаос, де працює хіба закон незчисленної множинності. Тут гетеросексуал після розділеної пляшки закохається в чоловіка, легко! Світ реальних вчинків і світ потенційних можливостей, їхня взаємодія нищівна для обох систем.