«Душевний стриптиз»

Одне з модних міських кафе. Скажімо, в Кельні. Або Берліні чи Гамбурзі: Diary slam крокує країною. У невеликому приміщенні нема де яблуку впасти. Поруч з барною стійкою – імпровізована трибуна. На ній – свічка. Це створює необхідну інтимну атмосферу: протягом наступної години п'ять промовців (чотири молоді жінки та один чоловік) будуть читати фрагменти зі своїх підліткових щоденників, відкриють публіці те, що десять-п'ятнадцять років тому було для них найпотаємнішим...

Коли таємне стає публічним

Достатньо зазирнути в будь-яку крамницю канцтоварів, аби побачити там полицю, заповнену щоденниковими зошитами: рожевими, в квіточку або в ностальгічній шкіряній обкладинці «під старовину», дуже часто – із замочком та ключиком, щоб ніхто не прочитав те, що у віці від 13 до 18 років не можна довіряти ні батькам, ні кращій подрузі чи другові, але тільки йому, щоденникові. Як свідчать соціологічні опитування, кожна третя дівчинка чи дівчина і кожен п'ятий хлопчик чи юнак у Німеччині ведуть щоденник. Десять і тим більше двадцять років тому, тобто до появи соціальних мереж, цей показник був ще вищим, але й сьогодні далеко не всі довіряються «твіттеру» та «фейсбуку».

Далі щоденник, швидше за все, опиняється в якій-небудь коробці з-під взуття в комірчині разом з іншими предметами, які втратили свою цінність, але котрі все ж не піднімається рука викинути на смітник. Парубкові, як правило, хочеться поскоріше забути ранню юність з усіма її неприємними епізодами, що змушували колись червоніти. Але років у тридцять або пізніше, коли вже спокійніше дивишся на себе колишнього, з'являється й інетерес до своїх старих щоденників.

Три задоволення

На сцену піднімається Ніколь. Вона працює вчителькою. Публіка завмирає в напруженому очікуванні. Ніколь читає любовний лист у віршах, написаний нею у віці чотирнадцяти років молодому чоловікові, котрому було аж дев'ятнадцять. Попри зрозумілу романтику, до неочікуваного почуття вона, виявляється, підходила досить по-діловому:

«Хочу цілуватися, обійматися, пеститися,

Коханий, чи не час цим зайнятися?»

Гучний регіт й овації. Ніколь і сама аж захлинається від сміху. Після неї до трибуни підходить 35-річний Карстен. От що довірив цей дуже юний тоді Вертер сторінкам свого щоденника:

«З усіх задоволень, що світ цей має,

У мене лиш три залишилось, - моя ліра співає.

Але три, від яких не можна відмовитись:

Випити, пожерти та коханням занятись».

Шквалом аплодисментів та схвальних вигуків нагороджує його публіка за це відверте зізнання, під яким він, здається, готовий підписатися й сьогодні.

Душевний стриптиз та вискока література

Влаштовувати публічні зачитування фрагментів із власних напівдитячих щоденників – задум, на перший погляд, на межі поганого смаку. «Можливо, - погоджується організатор першого німецького «щоденникового марафону» в Гамбурзі Надін Ведель. – Але коли про перші поцілунки, наївні мрії, сльози та пристрасне кохання, що тривало аж чотири дні, читаєш не тільки в своєму, але й у чужому щоденникові, виникає дивовижне відчуття спільності. І раптом знову воскресають світогляди підлітка, з його наївністю, ваганням між ейфорією та відчаєм, з твердим переконанням, що всі планети Всесвіту обертаються виключно навколо нього».

Але чи немає в самому актові публічного зачитування колишніх таємниць елементу зрадництва по відношенню до самого себе, колишнього, і, можливо, кращого? «Diary slam – це, звичайно, різновид душевного стриптизу, - погоджується організатор заходу Надін. – Але відкривати душу нерідко несе полегшення. Здоровий сміх з давніх-давен дуже допомагав душевному очищенню».

Крім того, на переконання Надін, старі щоденники приховують у собі «перлини високої літератури». Цього вечора їх, щоправда, не вдалося почути, але Надін, котра зареєструвала разом із подругою Еллою Вернер німецьку сторінку «Щоденникових змагань» в інтернеті, збирається навіть видати збірку подібних перлів.

Наприкінці вечора всі п'ятеро читців ще раз виходять на сцену, публіка обирає «чемпіона». Вибори відбуваються гамірно, переможцем стає той, кому алподують та свистять гучніше, ніж іншим. Чемпіон сьогоднішнього вечора – Ніколь. Вона отримує свій приз. Це, звичайно, новий щоденниковий зошит. На запитання, чи буде вона ним користуватися, Ніколь відповідає: «Навряд. Діти, робота, часу немає. Та й необхідності, чесно кажучи, теж».