Green Deal: ЄС робить ставку на Україну та Росію
22 липня 2020 р.
Поки що Росія залишається найважливішим постачальником енергоресурсів до Євросоюзу, Україна відіграє традиційну роль транзитної країни для російського газу, а енергетика Казахстану та Узбекистану великого інтересу в Євросоюзі не викликає. Однак уже найближчими роками в енергетичній співпраці з цими пострадянськими країнами і низкою інших держав можуть і повинні відбутися серйозні зміни: програма Green Deal вимагатиме від ЄС нової геополітики.
Green Deal: декарбонізація економіки Європи за 30 років
Така ключова теза доповіді "Енергетична дипломатія ЄС - зростаюче значення і переорієнтація в умовах нової ери", підготовленої групою експертів берлінського Фонду науки і політики (SWP). Цей дослідний інститут консультує з питань зовнішньої політики уряд і парламент ФРН, а також органи ЄС.
Під "новою ерою" автори мають на увазі проголошену Євросоюзом наприкінці 2019 роки програму Green Deal, що українською перекладається як "Зелений пакт для Європи" або "Європейський зелений курс". Йдеться про концепцію перетворення Європи до 2050 року в перший кліматично нейтральний континент планети.
По суті, поставлена задача - за 30 років здійснити декарбонізацію енергетики і в цілому економіки. Іншими словами - домогтися відмови від використання шкідливих для глобального клімату викопних енергоносіїв - вугілля, нафти і природного газу, - замінивши їх на відновлювані джерела енергії (ВДЕ) і на вироблену за допомогою екологічних технологій сировину - наприклад, на "зелений" водень.
Читайте також: Водень замість нафти, газу і вугілля - новий тренд в Європі
Настільки масштабна мета вимагає не тільки величезних фінансових і технологічних, але також політичних і дипломатичних зусиль, тим більше, що програма Green Deal має на увазі весь європейський континент, а не тільки територію Євросоюзу, наголошують автори доповіді. Таким чином, вона безпосередньо зачіпає і всі пострадянські країни в Європі. (До геополітичних наслідків створення водневої економіки вчені SWP недавно вже зверталися).
На Росію чекає скорочення доходів від експорту енергоносіїв
Дві пострадянські країни - Україну та Росію - експерти SWP включили в список 12-ти майбутніх стратегічних або ключових енергетичних партнерів Євросоюзу. А ось Білорусь, через яку на даний час йдуть транзитом з Росії нафто- і газопроводи і яка будує АЕС в розрахунку на експорт електроенергії в ЄС, до важливих і перспективних партнерів не потрапила.
Коли йдеться про Росію, "найважливішого постачальника енергії в ЄС та його найбільшу сусідку", автори доповіді вказують, що "декарбонізація ЄС призведе до скорочення доходів Росії". Тож, наголошують вони, необхідна співпраця з Росією в таких сферах, як-то відновлювана енергетика, водень і енергоефективність. Це потрібно "не тільки для того, щоб загладити наслідки трансформації для російської економіки, але і щоб зацікавити Росію в більш зеленому майбутньому і утримати цю країну в Паризькій угоді".
До того ж, йдеться далі, Росія є важливою партнеркою в діалозі про технічні питання і про держрегулювання, адже вона визначає норми і стандарти в Євразійському економічному союзі (ЄАЕС).
Газотранспортна система України може переключитися на водень
Що ж стосується нинішньої ролі Росії як постачальника енергоресурсів, то у доповіді наголошується, що "традиційне забезпечення постачання викопним паливом, особливо газом, залишиться під час трансформації важливим завданням". Водночас експерти SWP пропонують розширити поняття енергетичної безпеки, поширивши його, зокрема, на електроенергію, водень і сировину для виробництва акумуляторних батарей, накопичувачів енергії та установок для виробництва енергії з відновлюваних джерел.
Говорячи про Україну, автори доповіді зазначають, що вона "не тільки як сусідня з ЄС країна має велику стратегічну вагу", але і є також членом Енергетичного союзу ЄС. "Крім цього, Київ хоче приєднатися до Green Deal", - нагадують експерти. Традиційна роль України - транзитна країна для природного газу, однак в майбутньому, зазначається в доповіді, вона буде також партнером з виробництва, транспортування та зберігання більш екологічних газів.
Читайте також: Шанс і для України: як ЄС просуватиме водень в енергетиці
Іншими словами, у SWP виходять з того, що в перспективі газотранспортна система України та її газосховища наповнюватимуться не тільки і навіть не стільки російським природним газом, скільки українськими синтетичними газами, наприклад, "зеленим" воднем. Це однак не виключає закачування екологічно виробленого H2 з Росії. До цього у 2025 році планується синхронізація електроенергетичних мереж України і континентальної Європи, ідеться в доповіді.
Ринки збуту для європейських "зелених" технологій
Однак Євросоюзу для успішної реалізації Green Deal доведеться істотно розширити число своїх енергетичних партнерів, включивши в нього не лише безпосередніх сусідів, а й більш віддалені країни в Африці та Азії. Цю основну тезу доповіді її автори підкріплюють списком з 12-ти країн.
До нього увійшли не тільки потенційні постачальники "зеленої" електроенергії та "зеленого" водню, як-от Марокко і Алжир або таку важливу для транзиту природного газу в ЄС країну, як Туреччину, яка до того ж вже синхронізувала свої електромережі з європейськими.
До майбутніх стратегічних енергетичних партнерів Євросоюзу в берлінському інституті зараховують країни, які через свої амбітні програми розвитку відновлюваної енергетики (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати) або завдяки своєму величезному потенціалу в цій сфері (Єгипет, Індія, Індонезія) можуть стати великими ринками збуту для європейських технологій. А також зіграти важливу роль при глобальному просуванні європейських норм і стандартів в енергетиці в умовах конкурентної боротьби, що загострюється між ЄС, Китаєм і США.
Казахстан і Узбекистан: великі перспективи в енергетиці
Саме з цієї точки зору автори доповіді включили до свого списку Казахстан та Узбекистан. Експерти SWP вважають ці дві країни пріоритетними енергетичними партнерами ЄС в Центральній Азії та вбачають великі шанси для європейських компаній у таких сферах, як міждержавні системи водопостачання та відтворення єдиної енергосистеми в центральноазіатському регіоні.
У доповіді наголошується, що Казахстан в рамках диверсифікації своєї економіки прагне залучити прямі іноземні інвестиції у виробництво обладнання для відновлюваної енергетики. До того ж Казахстан - другий за значенням член ЄАЕС і "головна мета китайських інвестицій в генерацію електроенергії в Центральній Азії". Тож партнерські відносини з Казахстаном, наголошується у доповіді, "матимуть вирішальне значення для просування в цьому регіоні правил, норм і стандартів ЄС".
Своєю чергою, привабливість Узбекистану для європейських компаній полягає у високому економічному зростанні та швидкому збільшенні попиту на електроенергію на тлі все ще ненадійної системи енергопостачання з частими перебоями в сільських районах.
У висновку автори доповіді пишуть, що Євросоюзу при розбудові його нової енергетичної дипломатії потрібно "стратегічне терпіння". Експерти SWP рекомендують ЄС при формуванні енергетичних партнерств ставити на чільне місце боротьбу з забрудненням навколишнього середовища на місцях, сприяння "зеленим" проєктам, електрифікації, інтеграції енергосистем - і не вимагати відразу зниження викидів CO2 або відмови від використання вугілля.