Історії росіян, на яких донесли за антивоєнні погляди

"Зараз багато хто реально божеволіє, але треба прощати тим, хто навколо"

Кирило, 32 роки, провідний системний аналітик із Москви

- Коли почалася "спецоперація", я був нажаханий і став репостити різні дописи проти війни. На це швидко відреагував один із моїх родичів, який шалено любить Путіна. У нього навіть вдома висить портрет Путіна, як у школах чи держустановах. Він мене заспамив всякими пропагандистськими роликами в WhatsApp, це було просто нестерпно.

Спочатку я намагався це ігнорувати, потім заперечував йому, але в результаті відправив все в архів: мені все ще надходять повідомлення від нього, але я їх не переглядаю. Якось, коли я працював з дому, до мене постукали у двері поліцейські, я відчинив. Вони сказали, що на мене є заява та попросили проїхати з ними. На щастя, відділок біля дому, я попросив подругу піти зі мною, вона адвокатка.

У відділку мені показали скріншоти з мого Instagram, а також мого листування з цим родичем. Потім вони ще раз подивилися і кажуть: "Це що, ваш родич?" Я говорю: "Взагалі так". Я розговорився з ними, і вони мені тоді сказали: це не перший випадок, коли родичі скаржаться на людей з антивоєнною позицією.

Поліцейські самі тоді не розуміли, що з цим робити, на той момент ще не було всіх цих жорстких законів про фейки. Мені вони сказали, що самі з жахом не розуміють, що відбувається, і бояться, що їх відправлять до України. Вони порадились і просто відпустили мене, але після цього я зробив свої пости у соцмережах доступними лише для друзів. Взагалі стало страшнувато.

Мене навіть не донос засмутив, а те, що люди зовсім не готові прийняти твою думку і зроблять все, щоб тебе переконати - ось це було найважче. Серед друзів та колег у мене немає тих, хто підтримує цю "операцію", проблеми здебільшого з родичами, але більшість із них працюють у держструктурах, всі дивляться "Первый канал" і бачать лише цю точку зору.

Дзвониш їм увечері, починаєш із ними сперечатися, кидаєш посилання на розслідування, де кажуть, що це фейки. На один вечір це допомагає, але наступного дня знову наче все стирається з голови і там знову пропаганда. Єдиний родич, який зараз, напевно, був би на моєму боці, це мама, але вона померла.

Той родич, який написав на мене донос, залишається у мене в чорному списку в WhatsApp, але ми спілкуємося, в його день народження я дзвонив йому, вітав. Я не та людина, яка тримає образи, у нього просто радянський менталітет схиляння перед якимось лідером. Якщо я поводитимусь, умовно, як наволоч, і відвернуся від родичів, то чим я кращий за них?

Я порадив би людям, які з цим стикаються, залишатися людьми. Зараз багато хто реально божеволіє, але треба прощати людей навколо, не перетворюватися на них. Я думав про від'їзд з Росії ще до війни, активно дивився на Сербію, але не можу покинути рідних, а вони переїжджати точно не захочуть. Ну і всередині мене теж є маленьке бажання залишитись у Росії, це прекрасна країна, але не при цьому режимі.

"Мій батько написав на мене заяву за антивоєнні пости"

Анна, 21 рік, студентка з Москви

- Моя тітка зателефонувала мені 10 квітня і сказала, що до нас прийшла поліція, хоче зі мною поговорити, дала мені слухавку. Поліцейський сказав, що мій батько написав на мене заяву через те, що я нібито пишу антивоєнні пости, дискредитую армію Росії та закликаю вбивати росіян. Я писала різні пости, але таких закликів у них точно не було. Поліцейський каже: "Приїжджайте у відділок, чи ми до вас приїдемо". Я кажу: "Краще я до вас". Він ще сказав, що мій батько був у нетверезому стані, тітка на задньому плані кричала, що він алкоголік.

Я приїхала в поліцію, а там мій батько їх уже дістав, поліцейські вже все про нього зрозуміли, але начальник відділку намагався розкрутити ситуацію. Доказова база від мого батька полягала в тому, що йому нібито хтось зателефонував із Таїланду та розповів про мої пости. Поки я була у відділку, він мені писав повідомлення, що його підставили. Начальник почитав їх, подивився мій телефон - а я попередньо його почистила - і відпустив мене після того, як я підписала пояснювальну. Поліцейські були нормальні, але мій батько звернувся до них п'яний, ще у ФСБ дзвонив, і для мене дивно, що вони прийняли його заяву і вже за годину приїхали за місцем моєї прописки.

Наступного дня після цього випадку батько дзвонив мені спитати, як у мене справи. Я сказала, що не дуже, бо ж він написав на мене заяву. Він відповів: "Так тебе ж не посадили". Я послала його і кинула слухавку.

Я виросла з бабусею та тіткою, часто ходила в гості до батька, коли ми ще спілкувалися. 2014 року ми разом дивилися Олімпіаду і паралельно обговорювали Україну, Майдан, я вже тоді була опозиційно налаштована, сперечалася з батьком, він ставився до моїх поглядів іронічно, але без агресії. Її він виявляв в іншому, а з моїх політичних поглядів просто сміявся.У мене не було великих очікувань щодо батька, тому цей випадок мене й не розчарував. Якийсь час він жив з нами і дуже діставав мене, у 13 років я втекла з дому, бо він погрожував виколоти мені очі, а поліція не приїжджала. Вона приїхала пізніше і не почала мене шукати, я ночувала в кінотеатрі. У дитинстві в мене було багато стрьомних епізодів, але дорослі часто ігнорували їх, не вірили мені, не хотіли приймати, що він спивався.

А зараз така ж ситуація в країні: триває війна, відбуваються жахливі речі, а люди не хочуть цього бачити, бо їм це важко прийняти. У мене і так важка депресія, а тепер ще моя особиста ситуація наклалася на ситуацію в цілому в країні, і я почала почуватися ще гірше. Колись я хотіла б поїхати, але зараз у мене немає ресурсів на це. Для мене важливо, щоб люди в Росії в принципі були обережнішими, у тому числі у спілкуванні з родичами, бо ті, виявляється, теж можуть звернутися до поліції.

"Хочу, щоб дитина пішла до школи вже не в Росії"

Ксенія, 30 років, колишня вчителька з Ростова-на-Дону

- Я живу на 16-му поверсі і 28 лютого намалювала на своєму балконі два прапори: російський та український. Потім, 2 березня, я стала розклеювати у під'їзді та в ліфті листівки з написом "Ні війні", і 4 березня до мене прийшли поліцейські. Вони сказали, що їм зателефонували сусіди, які повідомили про прапори та припустили, що я терористка. З мене взяли пояснювальну, подивилися, як виглядають ці прапори, та й усе. Потім я так само продовжувала клеїти листівки, хоч їх і зривали.

Коли я була на роботі у школі 20 березня, до директора приїхала поліція, мене забрали до відділку, там взяли з мене пояснювальну. На мене поскаржилася головна у нашому під'їзді, поліцейським скинули фотографії з камер у ліфті. Протокол на мене не складали, просто виписали попередження. Я повернулась до школи, там мені дали папір, ручку і сказали писати заяву на звільнення за власним бажанням, інакше звільнять за статтею, і для мене це буде гірше. Завучка тоді сказала: якщо я так налаштована проти держави, то не маю на неї працювати, школа ж бюджетна установа. З того часу я не працюю, я там отримувала близько 14 тисяч рублів на місяць, зараз живу на допомогу.

З головною у під'їзді ми до того добре спілкувалися, але, можливо, хтось із сусідів їй поскаржився, тепер ми з нею більше не вітаємось, але наші діти дружать. Зараз я стала обережнішою, коли хтось починає розмовляти на ці теми, спочатку придивляєшся, потім розумієш, що людина адекватна, значить можна про це поговорити. Але намагаєшся більше мовчати.

Я не хочу залишатися в Росії, за літо щось зроблю, щоб дитина пішла до школи вже не в Росії. У нас одного разу нижче поверхом була велика бійка вночі, ми викликали поліцію, але вона так і не приїхала. І ось цей факт, що через намальовані прапори та папірці в ліфті поліція приїхала одразу, звісно, лякає. Лякає те, що в нашій країні ось так до всього ставляться. Це сюр, усе перевернулося з ніг на голову, із такими людьми страшно жити. Нещодавно мені дзвонив дільничний (поліцейський. - Ред.) і сказав, що управлінська компанія написала на мене заяву про псування майна через мої листівки, але більше новин про це не було.

Своїй доньці я, звісно, пояснюю, як воно є насправді, що відбувається в країні та світі. До того я виходила на протести у нашому місті, щоб вона жила у нормальному майбутньому. Зараз у мене в голові повна каша, заощаджень немає, і я поки що не знаю, що далі робити. Моя донька закінчила перший клас у школі, де я працювала, її документи я теж забрала, напевно, тепер кудись переїжджатимемо.

"Це дуже весела історія, навіть якщо вона коштувала б мені штрафу"

Антон, 36 років, бізнесмен, колишній активіст штабу Навального з Краснодара

- Я прихильник мирного вирішення питань і давній супротивник нинішнього режиму в Росії, але зараз я політично не дуже активний, усе спрямоване на роботу. Приблизно місяць тому я зробив у мережі "ВКонтакте" репост про салат із г..., у мене там ще у статусі написано, що я проти війни. Її затяті прихильники видалили мене з друзів або висловили незгоду з моєю позицією. Але у нас там є спільний чат, і один із товаришів під час обговорення цього посту сказав, що він його ображає і що "заява на стадії написання". Наш спільний друг начебто спочатку переконав цього не робити, але потім усе змінилося.

Кілька днів тому за місцем моєї прописки до батьків прийшла поліція запросити мене на розмову, і я з адвокатом пішов дати пояснення через цей пост. Я написав, що читав у новинах, що особи, які страждають від копрофагії, одержують задоволення від того, що їхні фекалії їдять інші, і що зробив репост, щоб попередити громадян про наслідки інтоксикації. На питання про фразу, що я проти війни, я пояснив, що я проти будь-якої війни.

Поліцейські розуміють ситуацію, але працюють досить холоднокровно, їм головне - зібрати матеріал і вивести мене на якісь слова. Це досить кумедно. Замість того, щоб ловити вбивць і маніяків, оперуповноважений був зайнятий "салатом з г...". Мені здається, це дуже весела історія, навіть якщо вона коштувала б мені штрафу.

Але поки що після перевірки адміністративку припинили, справа розвалилася. Я не визнавав своєї провини і був готовий захищатися, великих побоювань у мене теж не було, я не вперше висловлюю свою позицію в Росії. Я підприємець, мені важливо дбати про своїх працівників, тож їхати через це я точно не збираюся.

Я приховав цю картинку на своїй сторінці, вона вже все одно добре поширилась на мільйони людей, тому це ще питання, хто виграв від цієї ситуації. У перевірці проти мене я не бачу нічого страшного. Я бачу страшне в тому, що людина може написати політичний донос за слова. Ця людина живе не в моєму місті, але коли ми бачились, то спілкувались. Наразі ні я, ні інші мої знайомі з ним більше не розмовляють. Такі дивні часи перевіряють людей на вошивість. Я не кажу, що я хороша людина, але я точно знаю, як виглядають погані люди.

"Я почуваюся дуже пригнічено"

Арсеній, 25 років, колишній інженер з Калуги, втратив роботу на підприємстві через вихід Siemensз Росії

Коли почалася війна, мені в курилці на роботі не сподобалися деякі висловлювання колег, які її підтримували, і я вступив у дуже агресивну суперечку. Все закінчилося тим, що нас розтягли, один із учасників суперечки при цьому погрожував, що напише на мене заяву. Приблизно через пару днів, 2 березня, до мене прийшли люди у формі і сказали з'явитися для надання свідчень.

Я трохи злякався, знаючи, в якій державі ми живемо. Тут нескладно пришити щось. Зателефонував знайомому, який добрий юрист, почистив усі свої соцмережі та електронні пристрої. Наступного дня ми пішли до відділку (поліції. - Ред.), я в розмові посилався на 51 статтю Конституції (де йдеться про те, що ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе. - Ред.). На мене тиснули у плані того, що я неправильно вчинив, запитували, чому я думаю, що спецоперація - це погано. Це оформили як профілактичну бесіду, і справи не було. Після цього я звів контакти з тим колегою на нуль.

Другий схожий випадок стався у стрілецькому клубі: я захоплювався спортивною стрільбою, у мене був розряд, дозвіл на зброю. Ми в тирі за столом із друзями голосно й іронічно обговорювали успіхи російської армії, а поряд там займалися співробітники Росгвардії, і вони просто косо на нас дивились. Вони там часто бувають, і в такі дні старожили зазвичай прибирають бейджі з іменами в сумки, я цього не зробив.

Пізніше я прийшов з клубу, написав заяву, що передаю свою зброю батькові на зберігання. За кілька днів до мене прийшли з ордером на її вилучення та показали протокол про втрату довіри як до власника зброї. Але вона вже була у батька, тож вони пішли, а мені обнулили всі ліцензії, моє хобі пішло на дно разом із цією ситуацією.

Зараз я особливо не висловлюю свою думку у відкритому інформаційному полі та видалив майже всі акаунти у соцмережах, почав фільтрувати інформацію. Я почуваюся дуже пригнічено, але намагаюся зберігати оптимізм. Після першого випадку я мав дике бажання зібрати речі і виїхати з Росії, другий випадок поставив крапку в цьому рішенні, я схиляюся до того, що потрібно це зробити.

*Імена всіх героїв змінені