Карикатури. Де межа між дозволеним і забороненим?

У Бремені нещодавно вручили німецьку премію в галузі карикатури. "Крилатий золотий олівець" і чотири тисячі євро дісталися художниці-карикатуристці та ілюстраторці Беттіні Бексте. Меседж її переможної карикатури в тому, що завдяки спеціальним окулярам, керованим штучним інтелектом, навіть найбільш нездійсненні дитячі мрії можуть стати реальністю - у цифровому форматі.

Майже 300 карикатуристів із німецькомовних країн представили понад 1300 робіт на конкурс, який цього року був присвячений темі розвитку штучного інтелекту. "Йдеться про питання людського існування, - каже член журі Мартін Кесслер (Martin Kessler), редактор відділу політики газети Rheinische Post. - І це виклик для карикатуристів, які намагаються викласти суть справи малюнками олівцем". Журі, яке ухвалювало рішення про вручення заповітних "Крилатих олівців", складалося з діячів культури та ЗМІ.

Спектр робіт був широкий. "Autorenstreik" ("Страйк авторів") кельнського карикатуриста Буркгарда Фріче (Burkhard Fritsche) показує автора, який сидить за своїм комп'ютером і скаржиться: "Ні, я страйкую не через Chat GPT, я просто нічого не можу вигадати".

Карикатурист Петер Бучков (Peter Butschkow) намалював батька із сином. Батько, який працює в полі, запитує сина з фарбованим у червоний колір волоссям, що безтурботно проходить повз нього: "І що? Ти захистив дисертацію?". Підліток йому відповідає: "Так!" При цьому на його футболці написано: "I love KI" ("Я люблю штучний інтелект").

Читайте також: Очима карикатуриста: Папа Римський про Росію, або Франциск під ударом

Штучний інтелект. Плюси та мінуси

Штучний інтелект - це і можливості, і ризики. Розвиток штучного інтелекту не зупинити. Ця тема ідеально підходить для художників-карикатуристів. Адже їхні роботи - десь посередині між серйозним аналізом і гумором. Вони розмірковують, піддають сумніву, критикують ту чи іншу проблему в гумористичній формі. Саме цього член журі Мартін Кесслер очікував від кожної конкурсної роботи: "Жарт, що змушує вас сміятися, робить критичне осмислення більш терпимим, навіть якщо сміх застряє в горлі".

У наші дні карикатуристом бути зовсім не так просто, адже мальована сатира теж має якісь межі. Тобіас Гаккер (Tobias Hacker), який працює під ніком Gymmick, - яскравий приклад. Він виграв премію у 2022 році. На малюнку Тобіаса зображені два солдати в окопах, що нагадує тематику війни Росії проти України. Вони тримають у руках націлені одне на одного автомати, а тоді один із них вигукує ім'я іншого. З намальованого стає зрозуміло, що солдати можуть бути знайомі ще з часів школярського обміну 2011 року. У підсумку карикатуриста накрила хвиля критики. "Українська спільнота вирішила, що я поставив українську і російську сторони на один рівень", - каже художник в інтерв'ю DW. "Поки люди продовжують стріляти один в одного, художникам-карикатуристам має бути дозволено щось малювати на цю тему", - вважає Тобіас Гаккер. "Власне, не можна стріляти один в одного", - пояснює свою позицію художник.

Іноді він надсилає свої малюнки сестрі: "Я запитую її, чи можна зобразити проблему таким чином?" Але здебільшого він покладається на свої відчуття. А що якщо проблема настільки складна, як ескалація конфлікту на Близькому Сході? У чому полягає робота карикатуриста? "Насправді йому доводиться вирішувати конфлікт за допомогою однієї- єдиної карикатури, - наголошує Тобіас Гаккер. "Теоретично думку слід передати так, щоб усі сторони одразу відклали зброю".

Читайте також: Очима карикатуриста: "Луна-25" розбилася об Місяць. Крім амбіцій, постраждалих немає?

Звільнений через карикатуру про ситуацію на Близькому Сході

Зовсім нещодавно зірковий карикатурист британської газети The Guardian Стів Белл дізнався, чим може закінчитися балансування на межі дозволеного. Він зобразив ізраїльського прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньяху - з голим животом. На животі намальований контур Сектора Гази, який прем'єр намагається вирізати скальпелем. "Жителі Гази! Негайно йдіть", - написано в бульбашці.

Карикатура не була опублікована, а головна редакторка Guardian Кетрін Вінер припинила співпрацю з карикатуристом. За словами Белла, його звинуватили в антисемітизмі, оскільки редакції цей малюнок нагадав шекспірівський образ єврея-лихваря Шейлока з п'єси "Венеціанський купець", який вимагав "фунт м'яса" боржника як рахунок за несплату. А це - антисемітський стереотип.

Белл не згоден із цією інтерпретацією. Він заявляє, що його малюнок посилається на відоме глузування карикатуриста Девіда Левіна над президентом США Ліндоном Б. Джонсоном. Белл, за його словами, хотів провести паралель між війною у В'єтнамі і відповіддю уряду Нетаньяху операцією в Газі після терористичного нападу ХАМАСу на Ізраїль.

Про межі свободи слова

Політична сатира дуже схожа на балансування на межі. Що можна, а що вже переходить межу дозволеного? Свобода думки, до якої належить карикатура, теж має певні межі, вважає член журі німецького конкурсу карикатур Мартін Кесслер. Однак навіть таких вкрай поляризованих тем, як конфлікт на Близькому Сході, художник має наважуватися торкатися. "Межа пролягає там, де принижується людська гідність, - каже Кесслер. - Неможливо жартувати щодо жертв серед ізраїльтян, так само, як і щодо жертв серед палестинців".

Який вигляд має для члена журі ідеальна карикатура, гідна премії? "Якщо я одразу сміюся і в мене виникає відчуття, що краще й не можна було, саме це має бути в малюнку, що має шанс на перемогу", - каже Кесслер. Він також має бути формально правильним. При цьому "карикатура може бути потворною, різкою чи навіть вульгарною", переконаний Мартін Кесслер. На його думку, навіть у потворному є певна естетика. 

Читайте також: Очима карикатуриста: Ласкаво просимо, або На крок ближче до української зірки на прапорі ЄС