20 років тому співробітники МВС України викрали і вбили журналіста Георгія Гонгадзе. За цей час в країні змінилося п'ять президентів і 15 керівників Генпрокуратури. Всі вони клятвено обіцяли розслідувати цей страшний злочин. Але система влади, вибудувана ще Леонідом Кучмою, своїх не здала: замовник (або замовники) вбивства Гонгадзе так і не опинилися на лаві підсудних. Непокаране зло привело до нового злочину - в 2016 році в центрі Києва в автомобілі підірвали журналіста, автора "Української правди" Павла Шеремета. Невивчений урок у справі Гонгадзе напевно і далі повертатиме Україну на початок "нульових".
Трагедія, яка змінила Україну
Вбивство Георгія Гонгадзе без перебільшення змінило хід української історії. Якби не було цієї страшної трагедії в 2000-му, хто знає, як би розгорталися події в Україні та скільки б залишався при владі Леонід Кучма. "Касетний скандал", що послідував за зникненням Гонгадзе, розкрив непривабливу, позбавлену будь-якої моралі підноготну української політики. Записи, нібито зроблені колишнім майором Держохорони Миколою Мельниченком в президентському кабінеті, стали справжнім шоком для суспільства. Вказівки глави держави у присутності міністра МВС, голови СБУ, голови адміністрації президента повісити незговірливих суддів за геніталії і вивезти Гонгадзе на Кавказ - лише дещиця з оприлюднених аудіозаписів.
Знаючи, що журналіст уже мертвий, влада продовжувала нахабно брехати і сім'ї загиблого, і суспільству. МВС і СБУ імітували пошуки журналіста в усіх регіонах країни. Генпрокурор, не червоніючи, ніс нісенітницю з трибуни Верховної Ради. Саме ця брехня і призвела до того, що на вулиці Києва вийшли сотні тисяч учасників акції "Україна без Кучми". Ці протести в 2004 році трансформувалися в "помаранчеву революцію". Українці хотіли справедливості й протестували проти фальсифікації результатів президентських виборів командою наступника Леоніда Кучми - Віктора Януковича. Велика частина з протестувальників вийшла на Майдан в 2013-2014 роках, а потім пішла воювати на Донбас.
Читайте також: Венедіктова: Бути журналістом в Україні небезпечно
З 2000 року в Україні сформувалося покоління, готове у будь-який час вийти на вулиці міст і площ, а якщо треба - піти на фронт. Для захисту себе, своїх прав, своєї країни. Упевнений, що для більшості з них Георгій Гонгадзе - це історичний персонаж, людина, яка пішла проти системи і чий профіль знаходиться на прапорі боротьби за справедливість. Частина нинішньої політичної еліти України зобов'язана своєю кар'єрою Гонгадзе. Адже саме після акції "Україна без Кучми" почався політична зліт опозиціонерів Юрія Луценка, Юлії Тимошенко та Олександра Турчинова. Та й Віктор Ющенко, який опонував Кучмі, навряд чи б міг стати президентом України без справи Гонгадзе.
Справедливості немає. Але за неї варто боротися
За 20 минулих років вже четвертий президент України обіцяє розкрити вбивство Гонгадзе, називаючи це справою своєї честі. Але досі все закінчувалося безчестям. А простіше кажучи - легкодухістю тих, хто сідав у крісло глави держави. Система, яку побудував ще Леонід Кучма, виявилася напрочуд живучою. Настільки, що навіть при вигляді Леоніда Даниловича його наступники сором'язливо ховають очі, визнаючи за ним статус старійшини української політики, а генпрокурори нарікають на відсутність оригіналів записів, зроблених майором Мельниченком.
Так, офіційно ще в 2011 році Печерський районний суд Києва зняв звинувачення з Леоніда Кучми у причетності до вбивства журналіста. Так, у 2013 році вбивць Гонгадзе було засуджено до різних термінів тюремного ув'язнення, у тому числі довічний термін отримав генерал-лейтенант Олексій Пукач, який задушив журналіста. Так, зі сотнями загиблих під час "Революції гідності" на Майдані й тисячами убитих на Донбасі справа Гонгадзе начебто пішла на другий або третій план. Але ось замовники цього страшного злочину нікуди не поділися. І вони, впевнений, рано чи пізно постануть перед судом. Адже не дарма ж Україна 20 останніх років вела боротьбу за справедливість. А вона є, і за неї треба боротися.
Читайте також: Леся Гонгадзе: "Вирок Пукачу – велика крапка з кінцями у воду"
Що спільного у Гонгадзе з Шереметом?
Чотири роки тому 20 липня 2016 року, в машині, у якій перебував Павло Шеремет, спрацював вибуховий пристрій. Журналіст загинув. Сталося це на перехресті двох центральних вулиць Києва. Автомобіль належав Олені Притулі - соратниці Георгія Гонгадзе по "Українській правді", а сам Павло був одним з керівників цього інтернет-видання. Тоді президент Порошенко назвав розкриття цього злочину справою честі для поліції та пообіцяв зробити все для того, щоб покарати винних. Але до кінця свого президентського терміну так і не зміг виконати цю обіцянку.
Володимир Зеленський вирішив не повторювати помилки Петра Порошенка. Він хотів бути переможцем і прийшов прямо на брифінг у МВС, де Арсен Аваков і його соратники рапортували про затримання трьох вірогідних убивць Шеремета - лікарки й волонтерки Юлії Кузьменко, музиканта Андрія Антоненка і військової медсестри Яни Дугар. Зеленський так поспішав сповістити всій Україні, що влада затримала вбивць Шеремета, що забув про презумпцію невинуватості. Десять місяців триває слідство. Захист затриманих каже, що у прокуратури недостатньо доказів. Кузьменко, Антоненка і Дугар підтримують ветерани Донбасу і колишні "майданівці". На кону - репутація не тільки підозрюваних, а й Зеленського з Аваковим.
Як у випадку з Георгієм Гонгадзе, так і у випадку з Павлом Шереметом, держава виявилася не в змозі захистити журналістів. Більше того - засновника "Української правди" вбили співробітники МВС. Чия вина буде доведена в суді в справі Шеремета, поки що невідомо. Але нині очевидно одне: займатися журналістикою в Україні небезпечно. Так було в 2000-му, так, на жаль, залишається і зараз. А це означає, що Шеремет, ймовірно, не останній у цьому списку.
Автор: Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.