Серпень 2023 року став місяцем, коли у війні Росії проти України намітився новий етап. Не так у самій війні, як у її сприйнятті. Насамперед у США преса мало не щодня пише, що, мовляв, контрнаступ просувається повільно, настрій в Україні "похмурніє" і шанси Києва вийти до Азовського моря та звільнити значну частину окупованих РФ територій малі. Принаймні цього року. Анонімні джерела у Вашингтоні дедалі голосніше дають зрозуміти, що розчаровані. У Німеччині пролунали сумніви щодо того, як Україна використовує підготовлені на Заході нові бригади ЗСУ.
Розчарування очікуване, хоча контрнаступ триває, і явного приводу підбивати підсумки немає. За винятком однієї дати - Україна у четвер, 24 серпня, вдруге відзначає День незалежності в умовах повномасштабної війни. Ця дата збігається з часовим відрізком - півтора року від моменту вторгнення.
Читайте також: Контрнаступ: у Києві заявили про успіхи біля Токмака
Початок гри у пошук винних
Коли Збройні сили України на початку червня розпочали контрнаступ, якого давно очікували, ніхто не оголошував, коли і чим він закінчиться. Але у ЗМІ та суспільстві склалася думка, що до кінця літа мають бути результат. Це ґрунтувалося на тому, що навесні ЗСУ вперше отримали десятки одиниць західної бронетехніки, крилатих ракет та старих радянських бойових літаків. Прориву не сталося, за кожен кілометр ідуть важкі бої.
На цьому тлі до кінця літа на сторінках Washington Post, The New York Times і Politico фактично розпочалася "гра у пошук винних", blame game.
Можлива мета - завчасно убезпечити себе від закидів із наближенням президентської кампанії у США 2024 року. Києву натякають, що, мовляв, можливо, варто було прислухатися до порад голови Об'єднаного комітету начальників штабів армії США генерала Марка Міллі, який восени 2022 року пропонував закріпити успіх за переговорним столом з Росією. Це було на тлі визволення частин Харківської та Херсонської областей. Командувач ЗСУ генерал Валерій Залужний тоді відповів відмовою, заявивши, що армія не піде на компроміси.
Сьогодні Україна утримується від різких відповідей на західну критику контрнаступу - і правильно робить, публічно сперечатися не час. Хоча приводи для закидів через повільні темпи та недостатній обсяг допомоги є. Так, Україна отримала до наступу лише кілька десятків танків з Європи і досі чекає на американські Abrams. Крилаті ракети постачаються, але в обмеженій кількості, Німеччина не готова передати свої Taurus, а США - ракети ATACMS для наземних пускових установок. Рішення про підготовку українських пілотів на винищувачах F-16 та питання про передачу самих літаків було ухвалено лише зараз. Усі ці затримки серед іншого - результат російських погроз ядерною зброєю.
Читайте також: Ракети Taurus для України: німецький страх дальністю 500 км
Небезпечні сумніви
Завищені очікування були пов'язані, зокрема, і з заявами українських політиків, які високо підняли планку. Тепер це в минулому, у словах та публікаціях ЗМІ поменшало емоцій і побільшало реалізму, і це - добре. Контрнаступ входить у режим нон-стоп і вимагатиме такої ж підтримки. Вже незабаром на західну формулу допомоги Україні "стільки, скільки потрібно" чекає перша серйозна перевірка на міцність.
Нещодавні публікації в американській пресі заронили зерно сумнівів. Це небезпечно, бо підриває довіру. Нещодавнє висловлювання чиновника НАТО, що викликало бурю справедливого обурення в Україні, про варіант обміну членства в Альянсі на відмову від територій - ще один тривожний сигнал. І хоча чиновник дав задній хід, його слова можуть сприйняти як пробну кулю. Західні противники постачання зброї Україні з радістю вхопилися за частину пропозиції, яка стосується зупинки бойових дій. На швидке членство в НАТО Києву поки що розраховувати не доводиться, що показав саміт у Вільнюсі.
Читайте також: Коментар: Комусь після війни буде соромно за саміт у Вільнюсі
Якщо восени Україну почнуть схиляти до переговорів та перемир'я на невигідних умовах, тобто до заморожування лінії фронту чи часткового визнання окупації без зміни кількості та якості західної військової підтримки - це буде чергова спроба умиротворення агресора та чергова помилка. Немає жодних підстав чекати від Росії припинення війни. Заходу варто не шукати винних у повільному наступі ЗСУ, а врахувати помилки та тримати слово.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.